|
Меню
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Поняття, види та форми договорів
|
|
|
Поняття, види та форми договорів
25 Контрольна робота з дисципліни Цивільне та сімейне право. Поняття, види та форми договорів Зміст - 1. Договір довічного утримання 3
- 2. Поняття, види та форми лізингу 8
- 3. Правова характеристика і значення притримання 18
- 4. Задача 24
- Список використаних джерел 26
1. Договір довічного утриманняВідносини за договором довічного утримання (догляду) регулюються главою 57 Цивільного кодексу України, який вступив в дію 1 січня 2004 року. За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Слід зазначити, що з прийняттям нового ЦК предмет договору значно розширився, оскільки тепер, крім житлового будинку, квартири або їх частини, надаватись у власність може й інше рухоме або нерухоме майно. Однак загальною вимогою до відчужуваного за договором довічного утримання (догляду) майна є його оборотоздатність. Передаючи у власність майно, відчужувач, насамперед, має за мету отримання матеріального забезпечення, догляду та послуг, яких він потребує. При цьому слід зазначити, що законодавцем не встановлено чіткого розмежування між утриманням і доглядом, тому це не впливає на обсяг прав і обов`язків сторін. Утримання (догляд) може полягати як у матеріальному (натуральному чи грошовому) забезпеченні, так і у наданні догляду. Сторони вправі самостійно визначити в договорі розмір, обсяг та періодичність надання матеріального забезпечення, види і зміст догляду (наприклад, надання житла, придбання продуктів харчування, одягу, побутових товарів, виплата грошових сум, медичне обслуговування тощо). Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій одиниці. Така оцінка підлягає індексації в порядку, встановленому законом. Насамперед це необхідно для встановлення вартості переданого за договором довічного утримання (догляду) майна. Причому матеріальне забезпечення являє собою не тільки грошові суми, а й вартість продуктів, одягу та інших предметів, наданих набувачем під час виконання своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду). Обсяг таких предметів має відповідати умовам договору та проведеним індексаціям, не погіршуючи становище відчужувача. Крім того, законодавством на набувача покладено зобов'язання забезпечити відчужувача житлом у будинку (квартирі), переданому за договором довічного утримання (догляду). В такому разі у договорі конкретно вказується частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати. Набувач не може за життя відчужувача продавати, обмінювати, дарувати, укладати договір застави чи передавати у власність іншій особі майно, передане йому за договором довічного утримання (догляду). Протягом життя відчужувача на майно, передане набувачеві за договором довічного утримання, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями набувача. Істотні розбіжності між ЦК УРСР та новим ЦК України є й у визначенні сторін договору. Якщо раніше відчужувачем могла бути лише непрацездатна за віком або станом здоров`я особа, то відповідно до частини першої статті 746 ЦК відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров`я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Обмежень щодо юридичних осіб в договорі довічного утримання (догляду) ЦК не встановлено, тому такими можуть бути також юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю. Відчужувач має право укладати договір довічного утримання (догляду) з декількома особами. Набувачами в такому випадку можуть бути лише фізичні особи, які стають співвласниками майна. Їхній обов`язок перед власником є солідарним. Договір довічного утримання може укладатися відчужувачем на користь третьої особи. Метою такого договору є створення належних життєвих умов для третьої особи у вигляді довічного утримання та догляду. Майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду) після визначення частки одного із співвласників майна або визначення між співвласниками порядку користування ними. При цьому у разі смерті одного із співвласників майна обсяг зобов'язань набувача відповідно зменшується залежно від умов договору і розподілу обов'язків. У разі смерті відчужувача набувач зобов'язаний поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем (стаття 749 ЦК). У разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім`ї набувача або іншій особі за їх згодою. Відмова відчужувача щодо передання обов'язків набувача може бути оскаржена до суду. Договір довічного утримання припиняється у разі смерті відчужувача (за винятком обов`язка набувача поховати відчужувача). У разі смерті набувача його права та обов'язки переходять до його спадкоємців. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передано відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється. У разі припинення юридичної особи - набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду). Якщо юридична особа ліквідується, договір припиняє свою дію, а майно, передане за договором, переходить до відчужувача. Якщо у разі ліквідації юридичної особи - набувача майно перейшло до її засновника (учасника), то права і обов'язки за договором переходять до нього. У разі ліквідації юридичної особи - набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача. У разі ліквідації юридичної особи - набувача без виникнення правонаступництва у відчужувача виникає право власності на передане за договором майно. Якщо це майно переходить до його засновника (учасника), то вважається, що до цієї особи перейшли всі права та обов'язки набувача. Цей договір може бути припинено за домовленістю сторін, також у випадку поєднання набувача та відчужувача в одній особі (наприклад у разі спадкування), звільнення відчужувачем набувача від його обов'язків за договором, тобто прощення боргу. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, як на вимогу відчужувача (у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини), так і на вимогу набувача (наприклад, у разі неможливості виконувати обов'язки за договором). Слід зазначити, що закон не встановлює ніяких умов, причин або випадків для розірвання договору довічного утримання (догляду) на вимогу набувача. Договір довічного утримання укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. При укладанні договору, за яким набувачеві у власність передається нерухоме майно, необхідна державна реєстрація. Вимога щодо державної реєстрації є також однією з відмінностей нового ЦК, завданням якої є надання договору довічного утримання (догляду) публічного характеру. Для нотаріального посвідчення договору довічного утримання (догляду) необхідно подати документи, що підтверджують право власності відчужувача на майно, інші документи (паспорт громадянина України, інші документи, що посвідчують особу, для юридичних осіб - установчі документи; ідентифікаційний код; посвідчення інвалідів або "чорнобильське", що надають пільги по сплаті державного мита; витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно; документ про відсутність податкової застави; технічний паспорт чи свідоцтво про реєстрацію на автомобіль; державний акт на земельну ділянку; договори відчуження та документальне право власності на житловий будинок чи квартиру; довідки з відділу земельних ресурсів про грошову оцінку землі та наявність або відсутність зареєстрованих договорів про земельні сервітути (обмеження використання та відчуження даної земельної ділянки); експертна оцінка автомобіля, що відчужується (для договору автомобіль знімається з обліку в МРЕВ ДАІ). Порядок вчинення нотаріальних дій, вимоги до документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору довічного утримання (догляду), встановлюються Законом України "Про нотаріат", "Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03. 2004 р. № 20/5, та іншими документами. Договір довічного утримання (догляду) посвідчується за місцем знаходження нерухомого майна (будинку, квартири чи її частини, земельної ділянки, гаража, дачі). Якщо по договору передаються автотранспорт, цінні папери та інше рухоме майно, то документ може бути посвідчено в будь-якого нотаріуса України. Разом з правом власності до набувача переходить і ризик випадкової загибелі та пошкодження майна, а отже, це не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем. Договір довічного утримання (догляду) є безстроковим, тобто укладається на невизначений термін, оскільки набувач зобов'язаний утримувати відчужувача довічно. 2. Поняття, види та форми лізингуЗгідно статті 292 Господарського Кодексу від 16.01. 2003 р. №436-ІУ дається поняття лізингу у сфері господарювання Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів. Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до ГК та інших законів. Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед економістів. Його зміст і роль в теорії та практиці трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя. В законі України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 року N 723/97-ВР зі змінами та доповненнями, дано таке визначення цьому поняттю: лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту. Сучасне розуміння лізингу бере початок ще від класичних принципів Римського права про розмежування понять "власник" і "користувач" майна. Виникнення і саме існування його в якості особливого виду бізнесу засновані саме на можливості розділення компонентів власності на дві важливі правочинності - користування річчю, тобто застосування її згідно з призначенням з метою дістати прибуток та інші вигоди, і саме право власності як правове панування особи над об'єктом власності. Багатовіковим досвідом доведено, що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а у ефективному її використанні. Звідси передусім випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозв'язку. Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого - веде до її подолання, зміні власника та розпорядника. В процесі лізингу відбувається також саморозвиток державної власності, а при певних умовах - і перетворення її загальну, спільну чи пайову.
Страницы: 1, 2, 3
|
|
|
|
|
|
НОВОСТИ
|
|
|
|
|
|
|
|