Проте слід зазначити одна обставина, що стосується визначення у винного стану афекту під впливом тривалої психотравмуючої ситуації. Якщо афект у винного виникає під впливом разового насильства або знущання, то у такому разі визначають, чи було взагалі відносно винного здійснено яке-небудь насильство, знущання і інше, медики, і зрештою суд, аналізуючи всі обставини справи в сукупності.

Але медики не можуть визначити, чи виник у винного афект унаслідок тієї, що травмує його психіку обстановки. У таких ситуаціях потрібні пізнання фахівців -- психологів. Психологи на основі вивчення особових якостей і характеристик винного, взаємин між винним і таким, що потерпів, на основі аналізу конфліктних ситуацій між ними і як такі ситуації відбивалися на психіці винного (чи глибоко вони його ранили, чи отримував він від них сильний емоційний стрес і т.д.), визначають, що виникненню афекту передувала тривала психотравмуюча обстановка.

Ситуацію можна визнати такою, що травмує не у всіх даних випадках, а тільки коли такі ситуації згубно впливали на психіку винного, викликали у нього глибокі емоційні переживання, стрес. При цьому треба не забувати, що такі емоційні переживання у винного повинні бути викликані безпосередньо діями (бездіяльністю) потерпілого, які носили відносно винного протиправний або аморальний характер. При тривалій психотравмуючій ситуації, всі емоційні переживання, вся образа у винного поступово накопичується і «остання крапля» терпіння виливається в афектний спалах.

Таким чином, визначити чи був у винного стан афекту викликано тривалою психотравмуючою ситуацією, можна лише за допомогою спеціальних пізнань в області психології, удаючись до спеціальних методів вивчення особи винного.

У переважній більшості випадків під впливом тривалих психотравмуючих ситуацій виявляються жінки, які терплять і зносять всі образи, що заподіюються їм чоловіками або співмешканцями. «Останньою краплею терпіння» всіх попередніх переживань стає афект.

Афект, в стані якого скоюється даний злочин, безпосередньо зв'язується з певною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого: насильством, знущанням або тяжкою образою або іншими протиправними або аморальними діями (бездіяльністю), а також тривалою психотравмуючою ситуацією, яка виникає у зв'язку з систематичною протиправною або аморальною поведінкою потерпілого. Такі дії (бездіяльність) повинні бути здійснені особою, на життя якого робить замах злочинець, саме такі дії (бездіяльність) потерпілого є необхідною обов'язковою умовою виникнення афекту винного в даному злочині.

Дії (бездіяльність) особи, яка в результаті посягання винного на його життя стає таким, що потерпів, повинні бути по сенсу закону не всякі, а по-перше, достатньо сильними подразниками, які здатні викликати афектний стан у винного; по-друге, неправомірними або аморальними, такими, що свідчать про вибачний характер виниклого афекту; по-третє, обставинами, виступаючими як безпосередній привід виникнення афекту і здійснення в цьому стані злочину.

Зі всього вищесказаного, слідує вивід про те, що в даному злочині є особливий потерпілий, ні який-небудь випадковий по своєму характеру або вибраний як таке злочинцем по яких-небудь своїм міркуванням, а суб'єкт, який із-за своєї певної поведінки відносно винного стає таким, що потерпів (жертвою) злочинного посягання. Саме потерпілий, вірніше його неправомірна або аморальна поведінка, провокують у відповідь дії винного, який в афектному стані заподіює першому смерть.

Таким чином, тут можна прослідкувати ланцюжок послідовних подій, в якому поведінка що самого потерпіло грає роль, що ініціює. На першому етапі цього ланцюга повинні бути протиправні (аморальні) дії або бездіяльність потерпілого, потім слідує викликаний ними стан афекту у винного (далі дозріває мотив, мета, намір у винного під впливом афекту), і лише потім наступає остаточна стадія (розв'язка) злочинного посягання -- у відповідь дії винного, в результаті яких він заподіює смерть потерпілому.

Особливість об'єктивної сторони вбивства в стані афекту полягає в тому, що воно може бути здійснене тільки шляхом активних дій. Це пояснюється тим, що афекту, що зародився і миттєво прогресуючому, завжди необхідна розрядка, і він знаходить її в діях, полягання спокою у всіх проявах афекту виключається. Таким чином, зробити вбивство в стані афекту шляхом бездіяльності неможливо, оскільки психологічна природа афекту така, що йому у будь-якому випадку потрібна негайна «розрядка в діях».

Приклад з практики.

Стегунов, виносячи увечері відро до сміттєвому ящику, був зупинений невідомим. До них бігли ще двоє. Невідомий ударив Стегунова кулаком в ліве око, заподіявши легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Забігши додому, Стегунов узяв мисливську рушницю двостволки, що знаходилася в чохлі в розібраному вигляді. Зібрав його, забіг в іншу кімнату, узяв з патронтажа два патрони, зарядив рушницю і вибіг з будинку. На вулиці недалеко від будинку він побачив трьох хлопців. Вважаючи, що це ті, які напали на нього, Стегунов погнався за ними, пробігши близько 70 метрів. Зробивши один попереджувальний постріл, іншим смертельно ранив неповнолітнього Густова, що не мав ніякого відношення до нападу. Суд засудив Стегунова по ст. 115 КК України за умисне вбивство, здійснене в умовах фактичної помилки в особі потерпілого. Вбивство в стані раптового виниклого сильного душевного хвилювання припускає безпосередню реакцію винного на неправомірні дії потерпілого, коли винен знаходиться під впливом викликаного ними раптово виниклого сильного душевного хвилювання. Із справи видно, що Стегунов зробив ряд обдуманих дій, цілеспрямованих і підготовчих. Забігши додому, він розповів дружині про напад, попросив її сходити за шубою, кинутою їм у дворі удома, зібрав рушницю, зарядив його, вийшов з будинку, не дивлячись на заперечення і домовленості дружини. На вулиці Стегунов шукав кривдників, потім гнався за ними 70 м. І хоча на цих дії, згідно проведеному слідчому експерименту на прохання захисту пішло всього 23 з, умова раптовості душевного хвилювання як безпосередня реакція на поведінку потерпілого відсутня. При такій ситуації дії Стегунова, хоч і здійснені в стані душевного хвилювання, повинні бути кваліфіковані по ст.115 КК України.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК)

Вбивство матір'ю новонародженої дитини - один з поширених і небезпечних проявів проти життя особи. У практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду викликає утруднення не тільки виявлення цього злочину, його кваліфікація, але і вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання. Причому особливу трудність представляє встановлення об'єктивної сторони злочину. А тим часом, даний елемент складу злочину є одним з початкових моментів при встановленні кваліфікації діяння, розмежування схожих злочинів. Проводячи екскурс в історію українського кримінального права, слід зазначити, що аж до ухвалення КК України 2001 р. цей вид вбивства не був передбачений. Але, мабуть, враховуючи поширеність даного украй негативного явища і специфічні обставини його здійснення (психічний і фізичний стан винної, інші обставини), законодавець вважає за необхідне закріпити його як самостійну кримінально-правову норму, визначивши її об'єктом суспільних відносин, що склалися у сфері охорони життя новонародженого немовляти. Він же визнається і потерпілим, і об'єктом цього діяння. [28, с.113]

В зв'язку з цим представляється доцільним виявити чіткі межі ознак об'єктивної сторони злочину. Значення об'єктивної сторони полягає в тому, що, по-перше, будучи елементом складу злочину, вона входить в підставу кримінальної відповідальності, по-друге, є юридичною підставою кваліфікації злочинів, по-третє, дозволяє розмежувати злочини, схожі між собою по інших елементах і ознаках складу, по-четверте, містить критерій відмежування злочинів від інших правопорушень.

Важливим є і встановлення чітких меж ознак об'єкту, суб'єкта і суб'єктивної сторони даного складу злочину, адже для розмежування його від суміжних складів злочинів вони мають важливе значення.

Об'єктом посягання даного злочину є життя новонародженої дитини. Потерпілим від злочину, передбаченого ст.117 КК України, завжди є новонароджена дитина. Життя новонародженої дитини виступає як суб'єкт суспільних відносин і підлягає кримінально-правовій охороні в рівній мірі, як і життя іншої дорослої людини. Дитині від народження належать і гарантуються державою має рацію і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України, Сімейного кодексу України і інших нормативних правових актів України. Оскільки об'єкт входить в підставу кримінальної відповідальності, для притягання особи до відповідальності по даній статті КК України, необхідно встановити, якому об'єкту бажало заподіяти шкоду своїми діями конкретна особа, мати дитини, або створювалася загроза спричинення такої шкоди. Але Кримінальний Кодекс не містить визначення «новонародженості», і звернення до медичних критеріїв не дає нам жорстких меж, що визначають стан дитини: педіатрія визначає новонародженість одним місяцем, акушерство - одним тижнем, а судова медицина, пояснюючи, що важкий стан жінки, викликаний родовими муками триває протягом доби, визначає новонародженість одним днем. Для вирішення цього питання на кримінально-правовому рівні необхідно враховувати стан матері, обумовлений фізичними або психічними властивостями її організму. Виходячи з цього, період новородження може бути визначений періодом початку життя дитини - фізіологічних пологів і протягом доби, хоча він може бути продовжений і деякі автори вважають, що в цьому випадку слід користуватися педіатричним критерієм (один місяць).

Об'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК України, може бути новонароджена дитина з моменту відділення з організму матері і в період до одного місяця. Вбивство дитини більш старшого віку не може кваліфікуватися по ст.117 КК України. [13, с.232]

Об'єктивна сторона такого злочину як вбивство матір'ю новонародженої дитини (ст.117 КК), виражається в спричиненні смерті новонародженій дитині шляхом дії (наприклад, задушення або нанесення ран і ударів) або бездіяльності - залишення новонародженого без допомоги і годування, тобто свідомими діями матері, направленими на позбавлення життя немовляти, по-друге, злочинним результатом у вигляді смерті новонародженого і причинно-наслідковим зв'язком між ними. Диспозиція ст.117 КК має складну конструкцію, яку, по-перше, складають три самостійні умови, створюючих об'єктивну сторону даного складу злочину: 1) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу ж після пологів; 2) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в умовах психотравмуючої ситуації; 3) вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в стані психічного розладу, що не виключає осудності. Тут маються на увазі психічні аномалії, що свідчать про обмежену осудність (ст.19 КК України), яка в даному випадку виявляється обставиною, що впливає на кваліфікацію злочину. При психічних аномаліях даний злочин необхідно відмежовувати від так званих післяродових психозів, захворювань шизофренії, маніакально-депресивного психозу, спровокованих вагітністю і пологами. [15, с.323]

Суб'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК України, може бути тільки мати дитини, що досягла 16 років.

Суб'єктивна сторона вбивства матір'ю новонародженої дитини представлена найчастіше прямим наміром. Можливий і непрямий намір. Психічне відношення матері-вбивці до своїх дій (бездіяльності) і наслідків видно з бажання настання смерті новонародженої дитини або свідомо допускає настання цієї смерті. Намір при цьому не обов'язково повинен бути таким, що раптово виник.

Провина, як певна форма психічного відношення особи до здійснюваного їм суспільно небезпечному діянню, складає ядро суб'єктивної сторони злочину, хоч і не вичерпує повністю її змісту. Провина, як обов'язкова ознака будь-якого злочину, тут виступає у формі наміру.

При цьому емоції (переживання особи у зв'язку з скоюваним злочином) в даному діянні тісно пов'язані з мотивами. Як видно, вони можуть входити і в об'єктивну сторону злочину. [12, с.54]

Приклад з практики.

Як приклад подивимося вирок Одеського Суду, по якому була засуджена О., 24 років, за дітовбивство. О., народивши дитину будинку, того ж дня загорнувши його в матерію, викинула його в сміттєвий контейнер, що знаходиться поряд з її будинком. Дитину знайшли випадкові перехожі, які і повідомили в належні органи. Дитина була доставлена в лікарню і залишився живим. В ході оперативно-розшукових заходів нещаслива мати-вбивця була встановлена. Як було пізніше встановлено судом, вона скоїла даний злочин в умовах психотравмуючої ситуації (відсутність достатку) і суд засудив її винною в замаху на вбивство своєї новонародженої дитини, і застосувавши ст.57 КК, призначив покарання у вигляді позбавлення свободи з від'їздом в колонії поселення строком на 3 роки.

Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК)

Спричинення смерті що робить замах при захисті від нападу стає злочинним лише внаслідок перевищення меж необхідної оборони, що мало місце, яке і робить спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але в значно меншому ступені, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7