2) в результаті виконання явно незаконного (злочинного) наказу чи розпорядження спеціального суб'єкта щодо порушення права на знак, коли підлегла особа не усвідомлювала і не могла цього усвідомлювати, остання є опосередкованим виконавцем даного злочину, а за її діяння і наслідки, заподіяні нею, має нести відповідальність за ч. 3 ст. 229 КК службова особа, яка видала або віддала такий наказ чи розпорядження, або іншим чином порушила права на знак шляхом використання службового становища щодо підлеглої особи (ч. 5 ст. 41 КК), оскільки виконавцем (ч. 2 ст. 27 КК) визнається особа, яка не лише безпосередньо вчинила злочин, передбачений КК, а й особа, яка використала для його вчинення іншу особу, яка відповідно до ч. 5 ст. 41 КК не підлягає кримінальній відповідальності за скоєне [53, С. 83].

3) з власної ініціативи за домовленістю неспеціальним суб'єктом з іншими особами вчинюють використання невинних або необережних діянь спеціального суб'єкта (який згідно з ч. 1 ст. 229 КК не підлягає відповідальності), що порушують права інших осіб на знак, у два етапи: 1) ця особа реєструється як засновник або власник юридичної особи та/або призначається на посаду його керівника; 2) її подальша діяльність під впливом інших осіб поєднується з таким порушенням права на знак. Види злочинної поведінки залежно від суб'єктивного ставлення такої використовуваної особи (опосередкованого виконавця) до вчинення діянь: 1) використання особи, якій взагалі невідомо про реєстрацію її як засновника або власника юридичної особи (суб'єкт підприємництва) та/або призначення на посаду її керівника (наприклад, при використанні викрадених чи “запозичених” для інших цілей паспортів); 2) використання особи, яка за її згодою реєструється (на її ім'я) засновником юридичної особи та/або призначається на посаду її керівника з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що кваліфікується як пособництво фіктивному підприємництву, а в разі, коли їх діями здійснено легалізацію (державну реєстрацію) суб'єкта підприємництва (підписання та нотаріальне посвідчення установчих документів, призначення на посаду керівника підприємства тощо), - як виконавство цього злочину [20, п. 18]. У подальшому ця особа всупереч її волі використовується для вчинення незаконного використання цього знаку, що обумовлюється: а) обманними діями з боку заінтересованих осіб (запропонуванням допомоги у веденні фінансово-господарської діяльності підприємства за умови некомпетентності в цих питаннях використовуваної особи, завіряннями у правомірності таких дій тощо); б) фізичним або психічним примусом, коли особа діє у стані крайньої необхідності; в) використанням осіб, які в силу фізичних або психічних недоліків не можуть адекватно оцінювати свою поведінку; 3) використання осіб, які за певну винагороду беруть на себе тягар відповідальності за вчинене іншою особою порушення права на знак (для реєстрації засновником юридичної особи та/або призначення на посаду її керівника підбирається особа, яка за матеріальну винагороду погоджується підписувати документи, фактично не втручаючись у фінансового-господарську діяльність). Для їх кримінальної відповідальності необхідно встановити умисну форму вини щодо порушення ними права на знак, в результаті якого заподіяна матеріальна шкода. Дії осіб, які не володіють правом підпису фінансово-господарських документів, але фактично діють від імені підприємства та спонукають керівника підписати відповідні документи, порушуючи права інших осіб на знак, є “опосередкованим виконанням” [24, С. 490; 32, С. 66] і кваліфікуватись, наприклад, за ст.ст. 190, 204, 216, 227 та 229 КК України (напр., реалізація за договором купівлі-продажу партії незаконно виготовлених або недоброякісних горілчаних виробів, маркованих торговельною маркою, що відома в Україні та належать іншим виробникам цієї продукції (“Smirnoff”, “Nemiroff”, “Шустов” та ін).

Тут “опосередкований виконавець” є особа, яку інша особа використовує при порушенні прав на знак і яказгідно із законом не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 229 КК у зв'язку з: а) впливом обману має місце невинне заподіяння матеріальної шкоди в результаті вчинення дій, що порушують права інших осіб на знак, тобто казус, або вчинення такого порушення прав з необережності (у ч. 1 ст. 229 КК діяння вчиняється лише умисно), або б) неосудністю такої особи. Коли ж підставний керівник юридичної особи та/або службова особа, яких схилили до порушення права на знак, усвідомлює їх справжній характер і значення, це не є “опосередковане виконавство” і ця особа повинна відповідати за виконання злочину, передбаченого ст. 229 КК. Особи, які спонукали його здійснити таке порушення права за умови, що вони не брали участі у виконанні об'єктивної сторони цього злочину, мають притягуватись до відповідальності як організатори або підбурювачі іншого злочину, передбаченого, зокрема, ст.ст. 190, 2031, 204, 216, 227 КК.

Тому цей злочин може бути вчинений у співучасті як загальним, так і спеціальним суб'єктом. Умисна спільна участь у вчиненні даного злочину осіб, яким не властиві ознаки спеціальних суб'єктів (які з метою здійснення порушення прав на знак використовують службове становище щодо підлеглої особи), повинна кваліфікуватися як співучасть у вигляді організації, підбурювання або пособництва. Питання співучасті працівників підприємств, установ чи організацій, які своїми діями порушують права на знак, слід вирішувати за правилами співучасті у злочині, виконання законного наказу чи розпорядження або “опосередкованого виконавства”. Причому кримінальна відповідальність за правилами “опосередкованого виконавства” повинна наставати при вчиненні цього злочину як загальним, так і спеціальним суб'єктом.

Суб'єктивна сторона злочину - це відбиття внутрішніх психічних процесів, що проходять у свідомості особи, що вчинила діяння, характеризують її волю і детермінують поведінку, відображення (можливість відображення) у свідомості суб'єкта об'єктивних ознак вчиненого і характеризує ставлення до них суб'єкта. Ознаки суб'єктивної сторони: основна - вина, факультативні - мета і мотив. Вина включає: 1) інтелектуальний момент умислу (фактичний бік дій та їх соціальне значення) - винний повинен усвідомлювати: ознаки предмету злочину, а через них і об'єкта злочину; характер діяння, що вчиняється; суспільна небезпека та протиправність поведінки; відсутність відповідного дозволу з боку право володільця; 2) вольовий момент умислу полягає: у бажанні вчинити незаконне використання знаку для товарів і послуг; у бажанні або свідомому припущенні заподіяння володільцю знаку майнової шкоди [29, с.10].

Вина - психічне ставлення особи до вчинюваного нею злочину та його наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). Психічне ставлення до діяння і наслідків може бути як єдиним, так подвійним (з різним до них ставленням). Останнє у цьому злочині проявляється в прямому умисному ставленні особи до порушення прав на знак, що завдало матеріальної шкоди у певному розмірі. Про це свідчить ч. 1 ст. 229 КК, а також незаконний характер використання знаку, що впливає на ступінь суспільної небезпеки даного діяння - це є суб'єктивною межею, що відділяє злочинне порушення права на знак від незлочинного (адміністративного проступ-ку, передбаченого ст. 51-2, ч. 1 ст. 164-3 КпАП). Психічне ставлення ж до наслідків може бути як з “прямим чи непрямим умислом”, або “необережне”. Така характеристика даного злочину дозволяє більш точно відобразити психічні процеси у свідомості винної особи при вчиненні цього злочину, визначити ступінь тяжкості діяння та заподіяної шкоди. Вчинення цього злочину можливе лише з прямим умислом: особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (факт незаконного використання знаку), передбачала його суспільно небезпечні наслідки (матеріальну шкоду) і бажала їх настання, ставлячи це найближчою метою свого вчинку, так і наступної мети шляхом досягнення проміжних намірів, і не бачить, що цьому може завадити. Наприклад, при незаконному використанні такого знака у формі його застосування без дозволу власника, особа, позначаючи ним певні товари, передбачає, що за будь-яких умов (сприятливих чи несприятливих) вона обов'язково порушить право інтелектуальної власності на нього, чим завдасть власнику матеріальної шкоди. Непрямий умисел виключається, оскільки особа у будь-якому разі передбачає наслідки (матеріальну шкоду), так як прагне отримати дохід від незаконного використання знаку і має загальне уявлення про цілі та завдання охорони права на знак (запобігання заподіянню матеріальної шкоди). Наприклад, при невиконанні вимог щодо застосування знака для товарів і послуг, свідоцтво на який належить кільком особам, однією (кількома) із них лише за згодою решти власників, відповідальна особа може знати або не знати про такі вимоги. Але, якщо вона знає, то застосувати знак може лише усвідомлюючи, що своїми діями створила небезпеку порушення охороняємого права на знак, а отже бажає вчинити діяння, що порушує правила безпеки, що виключає непрямий умисел щодо цього діяння [29, 153-160].

При вчиненні даного злочину з прямим умислом винна особа передбачає розвиток причинового зв'язку між зазначеним діянням і заподіюваною шкодою як тоді, коли вона неминуче настане (наприклад, уявлення, що власник знака не буде отримувати певні доходи від його використання, а також не зробить будь-яких витрат для відновлення свого порушеного права, доки інша особа, не одержавши від нього дозволу, не застосує таке позначення на товарах, що виробляються), так і тоді, коли вона передбачає коли її настання реально можливе (скажімо, у випадку незнання конкретного власника такого знака).

У межах прямого умислу, при визначенні взаємозалежність даного діяння та заподіяних наслідків визначають його вольову ознаку, за якою розмежовують вид умислу (ч. 2 ст. 24 КК): 1) усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння (вчиненого) винна особа розуміє фактичні обставини, які стосуються об'єкта і об'єктивної сторони складів цього злочину, та його суспільну небезпечність [33, С. 18; 38, С. 169], що дає їй можливість усвідомлювати об'єктивну спрямованість зазначеного порушення права на знак, його шкідливість для встановленого порядку їх використання у сфері господарської діяльності. Так, усвідомлюючи наявність обов'язку дотримуватись порядку використання знаку, особа, не виконуючи цього обов'язку, усвідомлює порушення не тільки встановленого режиму їх використання, але й права інтелектуальної власності на них і особа усвідомлює об'єктивну наявність знаку (завдяки попереджувальному маркуванню, словесному позначенню) та відсутність будь-яких прав щодо нього; 2) передбачення його наслідків; 3) бажання настання цих наслідків [24, С. 271; 36, С. 36]. При психічному ставленні до такої шкоди з непрямим умислом винна особа виявляє байдужість до завдання шкоди, не бажає, але свідомо припускає її настання. Необхідно вста-новити усвідомлення винною особою при вчиненні порушення права на знак тієї об-ставини, що розмір матеріальної шкоди від цих дій є великим чи особливо великим, що презюмується, оскільки незнання кримінального закону не звільняє від кри-мінальної відповідальності [10, с. 33] - це є суб'єктивний момент визначення вели-кого та особливо великого розміру шкоди у цьому злочині.

Суб'єктивна сторона цього злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб характеризується спільним здійсненням умисного порушення права на знак, двома чи більше особами, інтелектуальний момент прямого умислу можна охарактеризувати їх взаємною поінформованістю (усвідомлення) співучасників про все вчинюване діяння (суспільно небезпечний характер та фактичну сторону власного діяння та діяння іншого (інших)), узгоджене між ними (їх діяння перебувають у причиновому зв'язку) для досягнення бажаної спільної мети, що вказує на наявність лише прямого умислу. Інакше це унеможливлює або значно ускладнює реалізацію задуманого або їх не можна визнавати співучасником злочину. Це не залежить від функції співучасника.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13