Кассем Рабах. Международные договорные отношения Марокко и их правовое регулирование: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. -- К., 1983. -- С. 7--8.

Известия. -- 1998. -- 10 июля.

Алексидзе Л.А. Некоторые вопросы теории международного права. Императивные нормы. -- Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1982.

Там же. -- С. 305--306.

Там же. -- С. 308.

Див., наприклад: Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе. -- M.: Спарк, 1997. --С. 124--134.

Danilenko G. Law-Making in the International Community. -- Dordrecht,1993. -- P. 21.

Розглядаючи суб'єкти міжнародного права, як правило зазвичай стверджується, що єдиними суб'єктами міжнародного права є держави (а також міжнародні організації, які вони створюють та членами яких є).

Але деякі автори, наприклад Жан Тускоз, вважають, що деякі юридичні особи, метою яких є одержання прибутків (такі, як транснаціональні компанії) або які мають безкорисливі цілі (як державні організації), так само, як і фізичні особи, є суб'єктами міжнародного права [8, 42]. Це пояснюється тим, що насамперед, історично склалося так, що міжнародне право виникло до початку існування держав як міжнародне публічне право, що застосовується повсюдно. Тому незрозуміло, чому наслідком появи держав, які самі є вторинними структурами, можу бути зведення ролі міжнародного права до міждержавного права.

В теоретичному плані треба зробити три зауваження. З одного боку, суб'єктом права є передусім особа, а вже потім, у другу чергу, деякі інституції, наділені правами юридичної особи. У міжнародному праві, як у будь-якій інший галузі права, суб'єктом є насамперед фізична особа. Ніщо не спонукає нас до припущення, що держави -- такі самі юридичні особи, як і будь-які інші (навіть якщо вони іноді претендують на абсолютну і необмежену владу), і є єдиними суб'єктами міжнародного права. Втім, справжньою проблемою є проблема пошуку загального визначення того, що таке суб'єкт права. Зазначимо, що суб'єктом права у будь-якому юридичному порядку є певна сутність, яка має права та виконує обов'язки згідно з цим юридичним порядком.

Ці два припущення дозволяють стверджувати, що не лише держави і міждержавні організації, але також і фізичні та юридичні особи є суб'єктами міжнародного права (два останні також підлягають національним юрисдикціям). Зрештою, традиційна концепція, згідно з якою держава (разом з міждержавними організаціями) є єдиним суб'єктом міжнародного права, базується на згоді з summa division, класичним розмежуванням міжнародного публічного та міжнародного приватного права.

Проте це однозначне розмежування публічного та приватного права сьогодні скрізь піддається сумніву. Всім добре відомо, що ці дві гілки права невіддільні одна від одної. У внутрішньому праві саме у зоні конфліктів -- там, де перетинаються сфери дії так званих публічного та приватного права, -- виникає найбільш юридичних проблем, найбільш важливих і делікатних. Те ж саме стосується і міжнародного права.

Звичайно, держава залишається головним суб'єктом міжнародного публічного права, але вона не може також уникнути дії міжнародного приватного права. Транснаціональне право, що формувалося на грунті практики діяльності підприємств (або загалом недержавних суб'єктів права), є однією з галузей міжнародного права.

В той водночас, зараз держава знаходиться в ”кризовому стані”, багато держав у світі на сьогодні виявляються неспроможними (внаслідок їх слабкості та поганої організованості) виконувати елементарні функції держави, натомість транснаціональні компанії, неурядові організації, окремі індивіди відіграють дедалі важливішу роль на міжнародній арені.

Отже схарактеризуємо послідовно суб'єктів міжнародного права: державу, міжнародні організації, недержавних юридичних осіб та фізичних осіб.

Незважаючи на надзвичайне різноманіття, яке впливає на юридичну ситуацію, держави все ж становлять цілісну юридичну категорію. Всі вони однаково мають правовий характер, їх народження регламентується однаковими нормами, всі вони складаються з території, населення, мають політичний устрій. Міжнародне право намагається в однаковий спосіб регулювати проблеми правонаступності держав. Але ця зовнішня подібність не заважає тому, що держави залежно від зобов'язань, які вони на себе взяли, та прав, які визнаються за ними, знаходяться в дуже різних юридичних ситуаціях. Міжнародне право враховує цю нерівність сил з тим, щоб або визнати за найсильнішими державами певні прерогативи, або, навпаки, допомогти слабким державам скористатися деякими специфічними правами.

Держави створюють міжнародні організації, щоб доручити їм завдання чи функції, які вони не можуть здійснити самостійно. Отже, за своєю будовою міжнародні організації перебувають на службі вищих інтересів або ширших, ніж інтереси держав, що є їх членами, регіональних чи загальних інтересів. Міжнародні організації до того ж є місцем протистояння та антагонізму між державами, що є їхніми членами.

Зараз існує близько 350 міжнародних організацій. Вони можуть бути дуже загальними (наприклад, як ООН) або, навпаки, дуже специфічними (наприклад, керувати науково-дослідною лабораторією).

Міжнародні організації наділені правами міжнародної юридичної особи, вони мають свою власну юридичну волю, відмінну від волі їхніх держав-членів. Правосуб'єктність організацій визнається за ними їхніми членами в їхніх власних законодавчих порядках. Додамо, що дискусія щодо юридичної особи міжнародної кожної конкретної організації не може бути вирішеною в принципі: кожен окремий випадок повинен стати об'єктом спеціального дослідження.

Категорія ”недержавні юридичні особи” є деякою мірою залишковою, оскільки вона складається з суб'єктів права інших, ніж держави, міжнародних організацій та фізичних осіб. Йдеться про юридичних осіб, незалежних від держави в тому, що стосується контролю та різновидів діяльності, навіть якщо їхній капітал чи його більшість належить державі. Цій категорії не вистачає цілісності з усіх точок зору і, зокрема, в юридичному плані. До того ж на сьогодні ці юридичні особи не регулюються якоюсь певною сукупністю відповідних точних міжнародних юридичних норм, які визначають їхній міжнародний статус та регламентують їхню діяльність. Загальні принципи, звичаї, рішення суду, аналіз теорії все ж існують у цій сфері.

Звичайно, всі недержавні особи не мають стосунку до міжнародного права. Лише ти з них, що займаються міжнародною діяльністю, можуть підлягати дії міжнародних норм.

Серед юридичних осіб, що беруть участь у міжнародному обміні (майно, капітали та послуги), є такі, в яких міжнародні операції становлять основу діяльності.

Саме починаючи з таких різнопланових ситуацій, виникають норми міжнародного права (або починають формуватися), щоб регулювати діяльність деяких недержавних юридичних осіб прибуткового характеру (транснаціональні компанії) та деяких недержавних юридичних осіб неприбуткового характеру (неурядові організації). Правовий режим юридичних осіб такого типу має певні спільні риси, але неприбуткові організації, які часто діють з гуманітарною метою, викликають менше недовіри, ніж транснаціональні компанії, які прагнуть отримати прибуток.

Транснаціональні компанії існують впродовж тривалого часу (можливо, з часів торговельних італійських республік), але дедалі зростаючу роль вони відіграють з часів другої світової війни (вони здійснюють зараз найбільшу частину міжнародної торгівлі, закордонних інвестицій та міжнародного обміну технологій). Економісти намагалися систематично вивчати їх у 70-ті роки, а юристи зацікавилися ними трохи пізніше. Втім міжнародне право у цій галузі знаходиться ще у зародковому стані.

Неурядові організації дуже невдало називаються, було б краще кваліфікувати їх ”транснаціональними організаціями неприбуткового характеру”. Ці неурядові організації можна визначити, застосовуючи ті ж самі терміни, що й до транснаціональних корпорацій, від яких вони відрізняються лише своїм характером, який насправді дуже важливий: вони не мають прибуткової мети. Група неприбуткових організацій, розміщених на територіях різних держав і юридично пов'язаних між собою таким чином, що вони підпорядковані спільній стратегії, викликає ті ж самі юридичні проблеми, що і транснаціональні корпорації.

У будь-якому правопорядку фізичні особи є головними суб'єктами права; інституції, юридичні особи, публічні чи приватні, створені самими фізичними особами для того, щоб краще організувати та впровадити в дію свої власні права. У будь-якому суспільстві фундаментальні права фізичних осіб є первинними та і вищими від прав юридичних осіб. Ці загальні зауваження застосовуються також і в міжнародному правопорядку. Проте держави набули такого значення у міжнародному суспільстві, що вони стали розглядатися як єдині суб'єкти міжнародного права.

В дійсності міжнародне право, загальне чи регіональне, має стосунок до фізичних осіб у багатьох аспектах. З одного боку, воно санкціонує у деяких випадках кримінальну відповідальність фізичних осіб; з іншого, воно обмежує повно владність держав стосовно іноземних осіб, які знаходяться на їх території та стосовно їх власних громадян, закріплюючи та захищаючи права людини. Таким чином, поступово формується міжнародний статус фізичних осіб, його чекає великий розвиток у майбутньому.

Герчикова И.Н. Международные экономические организации. М., Консалтбанкир, 2001.

Золотов А.Ф. Международные валютно-кредитные отношения: Курс лекций. К., МАУП, 2001.

Международное право / Под ред. Ю.М. Колосова и др. М., МО, 1993.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л.Н. Красавиной. М., Финансы и статистика, 1994.

Международные экономические организации: Справочник / Под ред. И.О. Фаризова. М., МГУ, 1982.

Международные экономические отношения: Учебник / Под ред. В.Е. Рыбалкина. М., Юнити, 2000.

Нешатаева Т.Н. Международные организации и право М., Дело, 1998.

Тускоз Ж. Міжнародне право. К., АртЕк, 1998.