Створюючи перший уряд, американці прагнули до того, щоб він міг захистити їх , але не був би настільки сильним, щоб вони зазнали від нього утисків. Це ж стосувалося й інших гілок влади, зокрема судової. Має належно функціонувати як судовий, так і зовнішній контроль за здійсненням правосуддя , щоб унеможливити зловживання суддями своїм службовим становищем. У США він існує. І це не суперечить принципу незалежності суддів. Останні, приймаючи рішення, позбавлені будь-якого контролю з боку виконавчих та законодавчих державних органів, а також впливу громадської думки. Однак, це не означає, що судова влада є повністю незалежною. У демократичному суспільстві такого не може бути [ 4 ].

Незважаючи на те, що у США всі гілки влади діють самостійно, кожна з них має змогу контролювати інші. Сенат простою більшістю голосів затверджує призначення Президентом посадових осіб (включаючи членів Верховного суду та інших федеральних судів), Конгрес утворює суди нижчого рівня і наділений повноваженнями контролювати процес подання судових апеляцій. Конституційний контроль певною мірою відкриває можливість перевірки діяльності судової влади законодавчою і виконавчою гілками влади. В основному це відбувається шляхом добору суддів і здійснення контролю за юрисдикцією федеральних судів.

Таким чином, незалежність суддів у США не позбавляє законодавчу і виконавчу гілки влади певних важелів впливу на судову владу шляхом перевірки її діяльності та здійснення контролю за юрисдикцією федеральних судів.

У демократичних державах рішення судів як відкрита інформація знаходяться у публічних бібліотеках і доступ до них відкритий усім. Згідно з Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Не є винятком з цього правила і діяльність судів та суддів. Тому наведені положення Закону "Про статус суддів" суперечать Конституції. Останні десять років реформування правової системи України все більше починають нагадувати лабораторні експерименти", аніж виважену та послідовну державну політику, яка ґрунтується на наукових програмах і дослідженнях, на соціальному й економічному стані суспільства. На порядок денний винесено ряд питань, що стосуються конституційного устрою в державі. Одними з питань, які вимагають з'ясування, -- незалежність суду, відмова від принципу незмінюваності суддів -- важливої основи реформування судової системи країни. Іноді складається враження, що чітке розуміння правової природи цього явища відсутні не тільки у звичайних громадян, а й у більшості політиків.

Незмінюваність суддів -- це довічне або безстрокове перебування судді на посаді, а також непереміщення останнього з посади або місця посади без його згоди. Незмінюваність є принципом судоустрою, що складає одну з правових характеристик статусу суддів та має світове значення в розумінні, що він визнаний законодавствами цивілізованого світу. Незважаючи на те, що цей принцип зародився у необмежених монархіях, він знайшов відображення в основних законах конституційних і республіканських держав[ 8 ] .

На сьогодні незмінюваність суддів закріплено в конституціях Німеччини, Греції, Італії, Іспанії, Росії, Франції, Японії, США, Болгарії, України, Македонії, Молдови, Хорватії, Словаччини, Чехії тощо . У первинному вигляді незмінюваність суддів існує у Франції, Великобританії, США, Чехії, Македонії та Хорватії, де суддя, який обирається чи призначається вперше, не обмежується певним строком відправлення повноважень. Так, згідно із Конституції США судді як Верховного, так і нижчих федеральних судів зберігають свої посади поки їх поведінка є бездоганною[ 8].

Інша модель незмінюваності передбачає проходження суддею службового випробування, після якого він стає незмінюваним (Болгарія, Бразилія).

Наприклад, Конституції Болгарської Республіки встановлено, що судді стають незмінюваними по закінченню трирічного строку перебування на посаді. Після успішного завершення трирічної служби болгарські судді стають незмінюваними, тобто їх статус і повноваження не підлягають повторному перезатвердженню. За таких умов старанні, сумлінні та професійні судді гарантовані від довільного звільнення через припинення строку призначення. Наведена модель певною мірою відбиває сутність службового випробування у поєднанні з незмінюваністю [ 8].

Наступна модель незмінюваності суддів передбачає обмеження її певним, звичайно, нетривалим строком повноважень, по завершенню якого суддя підлягає переобранню чи перепризначенню на посаду вже безстроково. Цей різновид незмінюваності суддів може створювати істотне обмеження незалежності суддів саме в момент припинення їх першого строку повноважень. Органи, що здійснюють формування суддівського корпусу, можуть відмовити "політично ненадійному" судді в перезатвердженні повноважень лише за формальних обставин закінчення строку повноважень. Наведена модель незмінюваності суддів передбачена в Білорусії, Україні, Росії, Молдові. Словаччині, Мексиці. Наприклад, Конституції Словацької Республіки, встановлює, що суддів обирає Національна Рада на пропозицію уряду строком на чотири роки. Після закінчення цього строку знов таки на пропозицію уряду Національна Рада обирає суддів вже без обмеження у часі.

Що стосується України, України одним з перших питань реформування статусу судді передбачала запровадження суддівської незмінюваності як однієї з важливих гарантій незалежності суддів від незаконних звільнень та переміщень. Хоча з самого початку істотним запереченням сутності цього інституту стало положення, згідно з яким повноваження суддів, призначених вперше, мають обмежуватися п'ятирічним строком. Фактично це означає, що незмінюваність на даних суддів не поширюється.

Інститут суддівської незмінюваності, який запроваджується у правову систему України, є новим для вітчизняного права, оскільки понад 70 років радянська доктрина заперечувала його як класове, буржуазне явище. Для розуміння сутності останнього звернемося до правової думки дореволюційної Росії. Незмінюваність суддів складає найпершу і найважливішу гарантію незалежного й неупередженого суду. Це -- стовп, на якому тримається уся судова система. Визнання змінюваності суддів рівнозначне визнанню адміністративної сваволі на місці закону. Таке положення руйнує будь-яку довіру до суду; воно принижує суддів у очах всього суспільства.

Непоодинокими є висловлювання вчених і практиків, що незмінюваність суддів в Україні себе не виправдовує.

З цим не можна погодитись. По-перше, незмінюваності, як такої, в Україні ще не існує, оскільки механізм перезатвердження суддівських повноважень практично нівелює сутність цього принципу. По-друге, створення дієвої системи правосуддя ніколи легким та швидким не було. Якщо Україна реально прагне стати правовою, її зусилля мають, насамперед, спрямовуватися на зміцнення самостійності та незалежності судової влади. Існуючий механізм формування суддівського корпусу, безперечно, вимагає забезпечення незмінюваності суддів. Фактично відбулося лише проголошення принципу незмінюваності суддів України, та їх незалежності.

Незрозуміло, чому не проводиться реформування господарських судів у цивільні з передачею їм всього цивільного судочинства. У своїй статті "Судова реформа - шлях вдосконалення захисту прав і свобод людини і громадянина" голова Острозького місцевого суду Рівненської області Штогун С. ділиться з враженнями від проходження стажування в цивільному суді м. Базеля Швейцарської Конфедерації, де він переконався у раціональності такого поєднання.

Разом з цивільними спорами швейцарських банків вирішуються й інші цивільно-правові спори, де стороною є фізична особа [11].

Вивчаючи світовий досвід не можливо упустити процедуру добору кадрів, процедуру здійснення судочинства, відповідальність за її порушення. Для прикладу, фундаментальним принципом у процесі відбору та переобрання суддів у Америці є підтримка суддівської незалежності. Служителі Феміди повинні вільно вирішувати справи по суті без остраху "репресій" з боку інших гілок влади або громадськості. Іншими словами, суддя не повинен думати про те, що якщо його рішення суперечитиме громадській думці або волі виконавчої чи законодавчої гілок влади, він втратить роботу.

Відбір кандидатів і призначення суддів у США є політичним процесом, адже, наприклад, у федеральній системі суддів обирають політики, які були безпосередньо обрані народом. Системи відбору суддів у багатьох штатах повторюють федеральну систему, тоді як інші передбачають безпосереднє обрання чи переобрання суддів після їхнього призначення шляхом спеціальних виборів. Ні американська конституція, ні федеральне статутне право не містять формальних вимог щодо кваліфікації для роботи у Верховному cуді або федеральних судах нижчих рівнів. Не існує обов'язкового екзамену, вимог щодо мінімального віку, того, що суддя має бути громадянином або законним резидентом США. Немає навіть вимоги, щоб суддя мав учений ступінь з права або певну юридичну підготовку. Але, на практиці існує низка неформальних чинників, які визначають тих, хто обіймає посади федеральних суддів у США.

Принаймні 90% усіх кандидатів на посади федеральних суддів належать до тієї самої політичної партії, що й президент, який їх призначає. Насправді ж більшість федеральних суддів були політично активними до їх призначення на посади.

Висунення та затвердження кандидатури на посаду федерального судді є складним процесом. У ньому беруть участь різні особи, включаючи президента та його команду, департамент юстиції, Сенат, американську асоціацію адвокатів та багато інших лобістських груп. У результаті важко, навіть неможливо, прогнозувати, хто саме стане федеральним суддею. Однак історія засвідчує, що за небагатьма винятками в результаті цього процесу, які б суперечливі політичні течії на нього не впливали, створюється корпус федеральних суддів, чия чесність, порядність і віра дають їм змогу служити інтересам правосуддя.

Штати використовують різні процедури для відбору та переобрання своїх суддів. Закони всіх штатів вимагають від служителів Феміди більш чітких характеристик, ніж ті, яких вимагає від своїх суддів федеральний уряд. Загалом штати вимагають, щоб їхні судді були допущені до адвокатської практики і щоб у них було принаймні 5 років досвіду роботи адвокатом. Крім того, багато штатів вимагають, щоб судді були резидентами цього штату.

Конкретний процес відбору кваліфікованих кандидатів сильно відрізняється в різних штатах. Більшість штатів застосовують одну з чотирьох процедур:

1.Кілька штатів притримуються федеральної системи та зазначають, що суддів призначає губернатор штату за погодженням Сенату чи законодавчої влади штату. У більшості штатів, які дотримуються цієї системи, суддя призначається лише на певну кількість років. Після закінчення терміну призначення ці штати вимагають, щоб судді проходили загальні вибори без опонентів з метою збереження своєї посади.

2.Багато інших штатів вирішили, що їхніх суддів призначає губернатор штату з переліку потенційних кандидатів, відібраних спеціальною комісією. Суддя призначається лише на обмежений термін. Після закінчення терміну призначення ці штати вимагають, щоб судді проходили загальні вибори без опонентів з метою збереження своєї посади.

3.У низці штатів судді обираються за допомогою голосування бюлетнями із зазначенням або без партійної належності кандидатів. Однак для штатів, які дотримуються цієї процедури, звичайною є практика дозволяти губернатору заповнювати середньострокові вакансії суддів. При цьому, як правило, вимагається, щоб судді брали участь у наступних після їхнього призначення виборах суддів.

4.У кількох штатах судді призначаються більшістю голосів законодавчого органу штату.

Творці американської конституції визали за необхідне запровадити механізм запобігання зловживанням службовим становищем та їх виправлення. Таким механізмом став імпічмент. Хоча за більш ніж 200 років до цієї процедури вдавалися лише щодо дуже незначної кількості федеральних суддів, цей процес залишається єдиним способом звільнення з посади.

Крім імпічменту, засобом покарання тих небагатьох суддів, які вчинили протизаконні дії, є кримінальне переслідування. Хоча воно рідко застосовується, конституція не звільняє суддів від дії кримінальних законів.

Відповідно до закону про, поведінку та непрацездатність суддів накладення дисциплінарних стягнень є нормативним обов'язком рад суддів судових округів США. Останні можуть вживати таких заходів:

- вимагати добровільного виходу судді у відставку зі збереженням повної заробітної плати;

- засвідчити непрацездатність судді;

- дати вказівки головному судді окружного суду вжити відповідних заходів, включаючи передання або перерозподіл справ;

- наказати не доручати справи цьому судді протягом певного періоду;

- винести публічну або приватну догану судді. Слід зазначити, що звільнення з посади федерального судді законом не дозволяється.

У деяких штатах діє процедура імпічменту, схожа на процедуру в федеральному уряді. Інші штати дозволяють самій судовій владі штату більшістю голосів звільняти суддю. Крім того, судді штатів, як і федеральні, підлягають кримінальному переслідуванню за протизаконну поведінку[5].

Страницы: 1, 2, 3, 4