Головний і основний обов'язок свідка - дати правдиві показання щодо відомих йому обставин -справи. Для того, щоб свідок мав можливість виконати цей обов'язок, він повинен бути викликаний у встановленому порядку відповідними органами. Кримінально-процесуальний кодекс зобов'язує свідка з'явитися по виклику органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст.70 КПК України). Цей перелік органів держави, уповноважених викликати особу в якості свідка, є вичерпним. Інші органи держави не наділені правом виклику громадян на допит в якості свідків в кримінальних справах.

Виклик свідків здійснюється повісткою, яка є процесуальним документом, який породжує певні правовідносини. Тому вона повинна бути підписаною посадовою особою, яка має право викликати громадян в якості свідків по даній кримінальній справі. Повістка про виклик вручається свідку під розписку. Свідок може бути викликаний також телеграмою чи телефонограмою.

При тимчасовій відсутності свідка (ст.. 166 КПК України) повістка для передачі йому може бути вручена будь-кому із дорослих членів його сім'ї, адміністрації за місцем його роботи, а в сільській місцевості чи селищі - виконавчому комітету місцевої Ради . У цих випадках повістка також вручається під розписку.

Розписка в отриманні повістки є гарантією явки свідка, при його неявці вона виступає підставою для вирішення питання про привід свідка.

Виклик в якості свідка особи, яка не досягла 16-ти років, проводиться через його законних представників (ч. З ст.166 КПК України). Інший порядок допускається лише у випадку, коли це викликано обставинами справи.

Неявка свідка на допит, навіть із поважної причини, ускладнює роботу повноважних органів держави. Тому орган, який направив повістку про виклик свідка, повинен отримати зворотню інформацію як у вигляді сигналу про вручення повістки викликаному, так і у вигляді повідомлення про своєчасність явки свідка. При неможливості явки на виклик в повідомлені повинні бути вказані відповідні причини. Завдяки цьому органам розслідування та суду надається можливість прийняти необхідні міри для допиту свідка, який не з'явився чи внести відповідні корективи до плану своєї роботи.

Свідок повинен з'явитися у вказане місце і в призначений час (ст.70 КПК України), що дозволяє уникнути даремної витрати часу як посадовою особою, яка викликала свідка, так і громадян, викликаних в якості свідків.

В разі неявки свідка без поважних причин хвороби, несвоєчасного отримання повістки чи інших обставин які фактично позбавили можливість особи своєчасно з'явитись до органу досудового розслідування та суду до нього у відповідності до вимог КПК України є підстави застосувати привід.

Наказом МВС України від 28 грудня 1995 року № 864 було затверджено Інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих Наказа МВС України від 28 грудня 1995 року № 864 Про затвердження Інструкція про порядок иконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних,обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих передбачено обставини, що перешкоджають виконанню приводу хвороба, стихійне лихо, довгочасна непередбачена перерва в русі транспорту, хвороба члена родини або наявність малолітніх дітей при неможливості доручити кому-небудь нагляд за ними тощо. Закон не вказує, в який термін часу доби допускається допитування свідка. Виходячи, однак, із вимоги ст. 143 та ст. 180 КПК України, які забороняють допит обвинуваченого та провадження обшуку та виїмки в нічний час (крім невідкладних випадків), слід прийти до висновку, що аналогічні правила повинні застосовуватися і при призначенні часу на допит свідка. Повторний виклик свідка на допит, в принципі не є бажаним, тим не менш він можливий. Його можна визнати виправданим, коли свідок викликається для усунення протиріччя між раніше поданими показаннями і зібраними по справі доказами, для усунення протиріччя, неточностей, які мають місце в самих показаннях, для поповнення інформації у зв'язку із додатково виявленими обставинами і ін.

Свідок може сповна виконати свій обов'язок у відшукуванні істини в кримінальній справі тільки у тому випадку, коли його покази будуть відповідати істинному стану речей. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає обов'язок свідка давати правдиві показання.

Пріоритет прав і свобод особистості передбачає що лише особиста воля, рішення, сприйняття обставин можуть зобов'язати людину визнати себе свідком , погодитись давати показання і давати їх правдивими. Садовський А. Правовая незащощонность свидетеля Л. 2003 с. 548

Крім викладених відомостей про факти, свідок повинен також повідомити, яким чином дані факти були ним сприйняті (ч.2 ст.68 КПК України).

На свідка може бути покладений обов'язок не розголошувати даних попереднього розслідування без дозволу на те слідчого чи прокурора (ст. 121 КПК України).

Кримінально-процесуальний закон передбачає обов'язок свідка, крім його явки на допит, приймати участь в проведенні ряду інших кримінально-процесуальних дій. До їх числа відноситься і очна ставка. Свідок може бути викликаний на очну ставку з іншим, раніше допитаним свідком, обвинуваченим чи потерпілим, коли в їх показаннях є істотні протиріччя (ст.172 КПК України) У випадку необхідності свідок може бути притягнутий для проведення впізнання особи чи предмета (ст.ст.174, 175 КПК України), для участі у відтворенні обстановки та обставин події (ст. 194 КПК України).

Кримінально-процесуальний кодекс передбачає також освідування свідка для встановлення на його тілі присутності особливих прикмет (ст.193 КПК України). При необхідності медичного освідування, дана дія проводиться лікарем. В юридичній літературі піддавалась сумніву необхідність примусового здійснення цієї процесуальної дії та висловлювалася думка вважати за можливо проведення такого освідування тільки зі згоди на те свідка. Кудин Н.Ф. Процессуальное принуждение в советском праве. М. 1982

. Ця точка зору є цілком правильною, хоча свого визнання в законодавстві вона поки що не отримала.

По-різному на теренах країн СНД на законодавчому рівні вирішується питання про відібрання у свідка взірців для експертного дослідження.

Наприклад, КПК Росії (ст. 186) встановлює право отримати взірці почерку чи інші взірці для порівняльного дослідження у свідка лише при необхідності перевірити, чи не залишені вони свідком на місці події, чи на речових доказах КПК України (ст.199) дозволяє слідчому відбирати взірці почерку чи інші порівнювальні матеріали, необхідні для провадження експертизи, у будь-якої особи. Навпаки, КПК Грузії дозволяє відбирати взірці для порівнювального дослідження тільки у виключних випадках. КПК республіки Білорусь /ст.185/ до числа осіб, у яких слідчий має право відібрати взірці для порівняльного дослідження, свідка не включає.

Свідок в кримінальному процесі не тільки несе обов'язки, але і наділений певними правами. Наділення свідка процесуальними правами забезпечує виконання свідком того завдання, заради якого він приймав участь в кримінальному процесі, а також гарантує охорону його інтересів як громадянина. Свідкам перед початком допиту повинні бути роз'яснені не тільки обов'язки, але і права. Вказівки, які містяться в кримінально-процесуальному законодавстві, щодо обов'язку судових та слідчих органів роз'ясняти особам, які приймають участь у справі, їх права та забезпечувати можливість їх здійснення, потрібно віднести і до свідків.

Ст. 69-1 КПК України дано перелік процесуальних прав свідка:

- давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватись допомогою перекладача;

- заявляти відвід перекладачу;

- знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;

- власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

- користуватись нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, якій йому важко тримати в пам'яті;

- відмовлятись давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;

- знайомитися з протоколом допиту і клопотаннями про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;

- подавати скарги на дії дізнав чача та слідчого;

- одержувати відшкодування витрат пов'язаних з викликом для дачі показань.

Для того, щоб свідок мав можливість дати вичерпні показання по справі, він повинен знати, що йому доведеться говорити. Перед допитом слідчий чи суд роз'яснюють свідку обставини, з приводу яких він повинен дати показання. КПК України (ч.4 ст. 167) спеціально вказує на обов'язок слідчого перед початком допиту роз'яснити свідку, по якій справі він викликаний.

Свідок має право давати показання вільно та без примусу. Закон оберігає громадян, викликаних для виконання свідоцьких функцій, від утискувань зі сторони будь-яких осіб. Ст. 373 КК України передбачає кримінальну відповідальність за спонукання до дачі показань незаконним методом.

Свідок вправі формулювати відповіді на запитання на свій розсуд.. Важливо лише, щоби показання містили вичерпну відповідь на поставлене запитання. Звідси виходить право свідка на запис його показань у тому вигляді, в якому він їх повідомляє.

Протокол допиту зачитується самим свідком чи на його прохання слідчим. Вимога свідка про внесення поправок та доповнень до протоколу підлягає обов'язковому виконанню.

Після дачі свідком показань, на його прохання, йому повинна бути надана можливість власноручно записати свої показання до протоколу (ст. 170 КПК України). Право на власноручний запис своїх показань дає можливість свідку вільно викласти все відоме про обставини справи та про особу обвинуваченою В таких умовах свідок не рідко краще зосереджується і подає більш продумані та правдиві показання. При цьому слід дотриматись двох умов: власноручно свідок викладає свої показання лише при власному бажанні і в приступності особи яка проводить слідчу дію допит.

При допиті в суді свідок дає усні показання, що допомагає суду правильно оцінювати не тільки зміст його показів, але і безпосередньо сприймати та оцінювати саме джерело доказів. Письмовими нотатками в суді свідок користується тільки у тому випадку, коли його покази відносяться до цифрових чи інших даних, які важко утримати в пам'яті. На вимогу суду свідок повинен пред'явити ці нотатки чи документи для огляду.

Право свідка на вільну розповідь про все відоме йому по справі надає йому можливість надати суду чи слідству всі необхідні докази, які підтверджують його покази. Ст.305 КПК України вказує на те, що свідок може зачитати документи, які він має і які відносяться до даного ним показання. Згідно ухвали суду ці документи можуть бути залучені до справи.

Здається можливим також, що свідку на його прохання може бути надана можливість спростувати докази, які його ганьблять як свідка. Наприклад, свідок має право просити про його повторний допит, проведення очної ставки із особою, показання якої суперечать показанням даного свідка, а при провадженні очної ставки свідок з дозволу слідчого чи суду може задавати питання особі, з якою влаштована очна ставка (ст. 173 КПК України).

Свідку, як і іншим особам, які беруть участь у справі та не володіють мовою, на якій ведеться судочинство, забезпечується право давати показання на рідній мові, користуватися послугами перекладача. При допиті німого чи глухого свідка запрошується особа, яка розуміє знаки німого чи глухого.

При допиті свідка з перекладачем свідку повідомляється прізвища та інші необхідні дані про перекладача, а також роз'яснюється право заявляти відвід перекладачу, коли у свідка є підстави сумніватися у тому, що перекладач може забезпечити точний переклад.

Протокол допиту свідка, складений на незрозумілій для нього мові, підписується перекладачем. Свідок своїм підписом у кінці протоколу стверджує, що зроблений йому в усній формі переклад протоколу відповідає даним показанням. Коли протокол допиту був перекладений на іншу мову у письмовому вигляді, то переклад в цілому і кожна його сторінка в окремо повинні бути підписані перекладачем та свідком.

Кримінально-процесуальне законодавство не містить прямої вказівки на право свідка відмовитися від дачі показань щодо обставин, які викривають його у здійсненні злочину. Таке право виходить із основного процесуального положення свідка. Обов'язок свідка давати показання має свої певні межі. Із тих обов'язків, які несе свідок при провадженні допиту, аж ніяк не виходить обов'язок обвинуватити самого себе, як не виходить обов'язок відповідати на запитання, які містяться у його викритті у вчиненому злочині. Подібного роду обов'язку закон не покладає навіть на обвинуваченого чи підозрюваного, не кажучи вже про свідка.

Заслуговує на увагу пропозиція про внесення в кримінально-процесуальне законодавство положення, яке відобразило би право свідка відмовитися від самообвинувачення, оскільки ст. 63 Конституції України в самому загальному вигляді закріплює право особи відмовитися давати показання чи пояснення проти себе.

Цікавий досвід закріплення цього права свідка простежується в кримінально-процесуальному законодавстві деяких країн.

У КПК Болгарії (ст. 56) свідок не повинен відповідати на запитання, відповіді на які викрили би його у злочині. Аналогічні статті містяться в КПК ФРН, Польщі. КПК Угорщини не тільки надає свідку право відмовитися від самообвинувачення, але й одночасно встановлює гарантії здійснення цього права. Коли, всупереч обґрунтованим посиланням свідка на своє право відмовитися від показань з мотивів самообвинувачення, на нього буде покладений обов'язок давати показання, такі показання не можуть бути прийнятими в якості доказів. Не приймаються в якості доказів показання свідка у тому випадку, коли не дотримана вимога закону про попередження свідка про його право на відмову від дачі показань з мотивів самообвинувачення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9