Кваліфікація по об'єкту утворює головний напрям кримінально-правової оцінки. Якщо встановлена тотожність ознак діяння і складу по об'єкту, це означає, що визначене приблизне коло складів, серед яких можна продовжувати пошук потрібного складу за іншими ознаками. Кваліфікація по об'єкту полягає у встановленні відповідності суспільних відносин, на які вчинене посягання, відносинам, що охороняються конкретною кримінально-правовою нормою. Спочатку встановлюються ті суспільні відносини, блага, цінності, яким заподіяна шкода вчиненим діянням, а потім з'ясовується, чи знаходяться дані об'єкти під охороною кримінального закону і якого саме.

Виконання цього завдання починається з ознайомлення зі змістом розділів Особливої частини КК, у кожному з яких вказується перелік складів, що мають єдиний родовий об'єкт злочину. Встановивши тотожність об'єкта вчиненого посягання з родовим об'єктом злочинів, передбачених законом, варто відібрати конкретні склади (склад), які мають загальний безпосередній об'єкт злочину, співпадаючий з тим видом суспільних відносин, яким заподіяна шкода діянням, що кваліфікується. Наприклад, у кодексі містяться різні склади вбивств, безпосереднім об'єктом яких виступають відносини, що забезпечують життя людини. Якщо діяння пов'язане із спричиненням смерті, то його може бути кваліфіковано по одній з цих статей. При цьому об'єкт посягання встановлюється за допомогою різних доказів: показань свідків, потерпілих, обвинувачуваного, речових доказів; він визначається по характеру і спрямованості діяння, часто об'єкт визначається по предмету посягання.

Встановивши ряд суміжних складів з безпосереднім об'єктом посягання, потрібно продовжити вибір конкретного складу за ознаками об'єктивної сторони -- шляхом кваліфікації по об'єктивній стороні.

Слід заздалегідь з'ясувати ознаки об'єктивної сторони кожного зі складів даної групи (діяння, наслідок, причинний зв'язок, час, місце, спосіб вчинення злочину), а потім перевірити їх відповідність ознакам діяння, що кваліфікується. Якщо тотожність встановлена, значить вчинене підлягає кваліфікації по кримінально-правовій нормі, яка містить склад із зазначеними об'єктивними ознаками. Наприклад, з'ясувавши, що вбивство вчинене загально небезпечним способом, потрібно кваліфікувати вчинене по статті, яка передбачає вбивство, вчинене при обтяжуючих обставинах (п.5 ч. 2 ст. 115 КК).

Одночасно з об'єктивною стороною, як правило, встановлюється і внутрішня, психічна сторона злочину шляхом кваліфікації по суб'єктивній стороні. Якщо кілька складів мають єдиний безпосередній об'єкт посягання, збігаються по діянню, але розрізняються між собою формою вини, то встановлення тотожності за ознаками суб'єктивної сторони дозволяють виділити вужчу групу складів (або навіть єдино можливий для застосування склад) для продовження пошуків за іншими ознаками.

Так, якщо встановлено, що смерть заподіяно з необережності, слід відразу зупинитися на відповідному складі, якщо тільки наслідок не збігається зі складами, пов'язаними з порушенням спеціальних правил (наприклад, правил водіння автотранспорту). Якщо ж спричинення смерті носило умисний характер, то пошук потрібно продовжити серед схожих по цій формі вини складів злочинів.

Склади із співпадаючими ознаками об'єктів, об'єктивної сторони і вини можуть відрізнятися за іншими ознаками суб'єктивної сторони: мети і мотиву. Встановлення схожості діяння за ознаками складу по меті або мотиву зобов'язує кваліфікувати вчинене по нормі, яка передбачає більш спеціальний склад. Наприклад, у КК України передбачено 10 статей, які встановлюють кримінальну відповідальність за умисне спричинення смерті, а в ч. 2 ст. 115 КК спеціально виділені і представлені склади вбивств, вчинених з хуліганських, корисливих мотивів тощо.

Обов'язковим елементом будь-якого складу є суб'єкт злочину, що служить підставою для кваліфікації діяння за ознаками суб'єкта.

Якщо ряд складів передбачає єдиний суб'єкт злочину, при кваліфікації досить встановити тотожність цього суб'єкта з особою, яка вчинила оцінюване діяння, і далі здійснювати кваліфікацію по інших напрямках (розмежувальним лініям).

Якщо ж склади відрізняються за ознаками суб'єкта, потрібно вибирати той з них, якому відповідає особа, що вчинила діяння. Так, наприклад, у КК (ст. 407) існує два склади самовільного залишення частини, що відрізняються по суб'єкту злочину: в одній передбачена відповідальність військовослужбовця, що проходить службу по призову, а в іншому суб'єктом є особа, яка проходить службу за контрактом. Нормою, по якій здійснюється кваліфікація, є та, склад якої містить сукупність ознак об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони, повністю відповідних ознакам діяння, що кваліфікується.

У процесі кваліфікації різних злочинів виникають ситуації, коли характеристики оцінюваного діяння співпадають з ознаками складів злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами. Наприклад, застосування насильства при розкраданні є ознакою і грабежу, і розбою; вбивство, як відзначалося, також передбачається в декількох складах злочинів; спричинення смерті з необережності утворює самостійний склад злочину, але воно може бути й ознакою інших складів, наприклад, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту тощо.

У таких випадках при кваліфікації злочину доводиться вибирати одну з декількох норм, які знаходяться між собою в так званих відносинах конкуренції.

Під конкуренцією кримінально-правових норм розуміються відносини між кількома нормами, з ознаками яких співпадають ознаки діяння, яке кваліфікується.

Конкуренцію слід відрізняти від колізії норм. Колізія означає суперечність норм одна одній, вона охоплює випадки, коли, наприклад, відповідальність за одне і те ж діяння передбачається різними статтями кримінального закону.

При конкуренції такої суперечності не виникає. У відносинах конкуренції знаходяться норми, одні з яких більш повно охоплюють ознаки вчиненого в порівнянні з іншими, співпадаючими з діянням лише в деякій частині ознак складу. Тому при конкуренції діяння завжди охоплюється однією нормою, і завдання полягає в тому, щоб вибрати ту з них, яка найповніше відображає ознаки оцінюваного діяння.

Конкуренція норм відрізняється і від відносин між суміжними складами злочинів. Суміжні -- це склади, які мають кілька загальних ознак, але розрізняються за іншими ознаками. Такими, наприклад, є склади крадіжки і грабежу. Вони мають загальні ознаки об'єкта і, частково, об'єктивної сторони, оскільки виражаються в розкраданні, тобто протиправному заволодінні майном. Але при цьому вони відрізняються способом вилучення: таємним -- при крадіжці, відкритим -- при грабежі.

Норми, які знаходяться в конкуренції, співпадають не за окремими ознаками, а повністю, але таким чином, що елементи одного складу повністю входять до числа елементів іншого.

Існують два основних види конкуренції кримінально-правових норм:

а) конкуренція загальної і спеціальної норм;

б) конкуренція частини і цілого.

Конкуренцією загальної і спеціальної норм визначаються відносини між двома такими нормами, склад однієї з яких має всі ознаки складу іншої, яка є більш загальною, і має, крім того, додаткову ознаку.

У такій конкуренції знаходяться між собою, наприклад, норми зловживання службовим становищем (ст. 364 КК) і притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК). Останнє діяння є різновидом зловживання службовим становищем. Воно виділено в самостійну норму по спеціальному суб'єкту і специфічному способу вчинення злочину. Його об'єктом є встановлений порядок правосуддя як частина, різновид об'єкта більш загального службового злочину -- нормальної діяльності апарата державного управління. Вчинення злочину -- незаконний арешт і затримання -- також є різновидом зловживання владою або службовим становищем. Суб'єкт і суб'єктивна сторона складу злочину, вказаного в спеціальній нормі, повністю співпадають з складом службового злочину.

При конкуренції загальної і спеціальної кримінально-правових норм повинна застосовуватися спеціальна норма.

Якщо діяння, яке кваліфікується, має ознаки складу, вказаного в спеціальній нормі, підлягає застосуванню спеціальна, а не загальна норма.

Різновидом конкуренції загальної і спеціальної норм є конкуренція між нормами, які передбачають основний, кваліфікований чи привілейований склади злочинів.

Кваліфікований і привілейований склади мають всі ознаки основного і, крім того, мають спеціальні відмінні ознаки, обтяжуючі або пом'якшуючі відповідальність на рівні кримінально-правової оцінки. Згідно наведеного правила, при конкуренції такого виду застосовуються кваліфіковані або привілейовані склади, а при конкуренції між ними -- останні. Це можливо в ситуації, коли діяння підпадає під ознаки і кваліфікованого, і привілейованого складу.

Наприклад, при вчиненні вбивства суміжних складів кілька: вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК) -- простий склад, вбивство при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК) -- кваліфікований склад, вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) -- привілейований склад. За наявності в діянні тільки обтяжуючих обставин вчинене утворює кваліфікований склад. Якщо в ньому представлені тільки пом'якшуючі обставини, то склад буде привілейованим. Якщо ж у ньому є і ті, і інші обставини, то вибір при кваліфікації повинен бути на користь привілейованого складу. Так, вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), але з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), повинне кваліфікуватися за ознаками привілейованого складу, тобто по ст. 116 КК.

Не виключені випадки, коли простий, кваліфікований і привілейований склади містяться в одній статті. Звичайно, у цих випадках вказується, до якого складу: простого чи кваліфікованого відноситься привілейована норма. Якщо вона відноситься до обох, то при наявності відповідних підстав завжди буде застосовуватися привілейований склад. Якщо ж пом'якшуюча норма адресована простому складу, то при наявності в діянні і пом'якшуючих, і обтяжуючих ознак повинна застосовуватися норма з обтяжуючим, кваліфікованим складом.

Конкуренцією частини і цілого визнаються відносини між двома такими нормами, одна з яких, яка виступає як ціле, включає окремі ознаки іншої як частини першої. Діяння кваліфікується по тій нормі, яка містить більшу кількість його ознак, тобто є цілою.

Розрізняється конкуренція частини і цілого по окремих елементах чи групі елементів злочину: об'єкту, об'єктивній стороні і суб'єктивній стороні.

Конкуренція по об'єкту має місце, коли об'єкт посягання, передбачений однією нормою, є частиною об'єкта, зазначеного в іншій нормі КК. Наприклад, склад, що передбачає перевищення службових повноважень (ст. 365 КК), у випадку, якщо діяння виразилося в нанесенні середньої тяжкості шкоди здоров'ю, конкурує по об'єкту з загально кримінальним складом умисного спричинення шкоди здоров'ю (ст. 122 КК). Об'єкт, зазначений у загальній нормі -- здоров'я особи охоплюється об'єктом спеціального злочину -- проти інтересів державної служби, є його частиною. Оскільки склад службового злочину передбачає більше число ознак об'єкта (крім фізичного здоров'я особи, він включає також нормальний порядок функціонування державної влади й інтереси державної служби, покликаної забезпечити права особи), вчинене підлягає кваліфікації тільки як службовий злочин за наявності в діянні всіх ознак цього складу.

Конкуренція по об'єктивній стороні виникає тоді, коли норми КК збігаються по об'єкту, а зовнішня сторона однієї з них складає частину об'єктивної сторони іншої.

Різні склади крадіжок можуть конкурувати по наслідках (частини 1--5 ст. 185 КК). Діяння, що збігаються між собою по всіх інших ознаках, за винятком наслідків, кваліфікуються по тій нормі, яка передбачає найбільш тяжкий результат (наприклад, по ч. 3 ст. 185 КК).

За наявності в діянні інших ознак крадіжки, не пов'язаних з наслідком, але, підпадаючих під склади злочину меншої тяжкості (під частини 1, 2 ст. 185 КК), вони також ставляться в вину, враховуються при формулюванні обвинувачення, але додаткової оцінки не вимагають: вчинене кваліфікується лише по ч. 3 ст. 185 КК.

Конкуренція по суб'єктивній стороні можлива лише за ознакою мети, оскільки тільки цілі можуть поглинати одна одну, тобто переростати, чого не можна сказати про форми вини і мотиви злочину. У конкуренції по меті знаходяться, наприклад, дезертирство і самовільне залишення частини як злочин проти порядку несення військової служби (ст. 408 і 407 КК).

Представлені в них склади можуть співпадати за всіма ознаками, за винятком мети, яка вказана тільки для дезертирства. Причому спеціальна мета дезертирства (зовсім ухилитися від військової служби) може поглинати всі інші цілі діяння (погуляти, вжити спиртні напої, зустрітися з рідними і знайомими тощо), які можуть мати місце як при дезертирстві, так і при самовільному залишенні частини.

Конкуренція частини і цілого по суб'єкту неможлива.

Існують норми, які співпадають між собою за всіма ознаками, причому одна з них поширюється на ширше коло осіб у порівнянні з іншою.

Якщо одна норма, наприклад, про відповідальність за викрадання вогнепальної зброї (ст. 262 КК), містить два тотожних за об'єктивними і суб'єктивними ознаками склади, один із яких (частина 1 ст. 262 КК) адресований всім особам, а інший (ч. 2 ст. 262 КК) -- обмеженому колу осіб (у даному випадку тим, хто при вчиненні розкрадання використовує своє службове положення), то кваліфікація здійснюється за правилами про конкуренцію загальної і спеціальної норми, а не відносини частини і цілого.

Таким чином, необхідно відмітити, що всі спеціальні питання кримінально-правової оцінки суспільно небезпечних діянь базуються на аналізі загальних положень про склад злочину і припускають, зокрема, з'ясування таких аспектів:

класифікація ознак складу злочину на позитивні і негативні, постійні і змінні, абсолютно-визначені і оцінні;

відмінність кваліфікації декількох злочинів (множинності) від оцінки одиничних суспільно небезпечних діянь;

можлива видозміна кваліфікації із врахуванням обумовлюючих її факторів тощо.

Страницы: 1, 2