До кваліфікуючих ознак одержання хабара відносяться: одержання хабара у великому розмірі, або посадовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попереднім зговором групою осіб, або повторно, або поєднане з вимагательством хабара (ч.2 ст.368), одержання хабара в особливо великому розмірі, або посадовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч. З ст. 368). Визнаючи великий і особливо великій розмір хабара, слід керуватися ч. 4 ст.364, в якій встановлено, що великим розміром хабара вважається такий, що в 2,5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, особливо великим - такий, що в 7,5 більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Прикладом може послужити справа К., який, працюючи головним ветеринарним лікарем колективного сільськогосподарського підприємства, за складання фіктивного акту про загибель корови одержав від В. хабар в сумі 150 три.. Органом попереднього розслідування діяння К. було кваліфіковано, зокрема, як одержання хабара у великому розмірі за ч.2 ст.368 КК на ч. 1 ст.368 КК, вказавши у вироку, що "відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 2009 року сукупний оподатковуваний доход зменшується до 5-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені до категорії 3 та 4. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян для цієї категорії осіб становить 85 грн. Таким чином, 150 грн. не є великим розміром хабара, оскільки К.є потерпілим внаслідок на ЧАЕС".

Така правова оцінка є помилковою. Положення декрету, на яке послався суд, не може бути поширене на випадок одержання К. 150 грн., оскільки йдеться не про правомірний доход, а про злочинне збагачення. Чинним законодавством України, на відміну, наприклад, від Китаю, не передбачено оподаткування коштів, одержаних як хабар.

Однак ці проблеми у застосуванні розглядуваних ознак не є вичерпними. Існують й інші, як засвідчує практика, досить - таки складні питання визначення великого розміру хабара.

Вартість хабара у великому чи особливо великому розмірі може бути результатом однієї злочинної угоди, а може складатися із декількох частин. Якщо перший варіант не викликає особистих складнощів у правовій оцінці скоєного, то кваліфікація неодноразового одержання хабара може викликати суттєві складнощі. Неодноразове одержання хабара може утворювати єдиний продовжуваний злочин, а може бути повторним одержанням хабара.;

Неправильна юридична оцінка такого роду ситуацій на практиці зустрічається досить часто. Так, наприклад, С. було засуджено за ч. З ст.368 КК. Його визнано винним у тому, що будучи посадовою особою-контролером трамвайно-тролейбусного управління, він протягом трьох місяців повторно одержав хабара в особливо великому розмірі в сумі 435 грн. від шести безквиткових пасажирів, за те, що виявивши у них підроблені посвідчення, які дають право на безкоштовний проїзд, не доставив їх в органи міліції, а саме, від Б.- 60 грн., Г.- 30 грн., С- ЗО, Н.-100, і К.- 150 грн. При цьому суд не встановив, що С. мав єдиний умисел на одержання збагачення в особисто великих розмірах.

3 мстою забезпечення однакового і правильного застосування закону Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що за змістом закону не об'єднане єдиним умислом одержання декількох хабарів, кожен із яких не перевищує в 2,5 (в 7,5) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватися як одержання хабара у великому (особливо) великому розмірі, навіть якщо їх загальна сума перевищує ці розміри. У зв'язку з цим послідовне одержання одного хабара у великому, а другого - в особливо великому розмірах належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 2 і 3 ст. 368.)

Якщо ж умисел посадової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на отримання збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих "такс" або у формі "поборів", "данини"), її дії слід кваліфікувати як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі, (п. 15 зазначеної Постановою пленуму).

Ще одним із складних питань, що виникають у практиці застосування розглядуваних кваліфікуючих ознак одержання хабара, є питання правової оцінки дій хабарника, який одержав не всю суму, а лише частину обумовленого хабара.

Наприклад, така проблема з правовою оцінкою дій винного виникла у справі по факту одержання хабара П.. Вироком судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 16.09. від 22.09. 1994 p.p. П. було засуджено за ч. З ст.368 КК. П. визнано винним у тому, що він, працюючи помічником прокурора Петропавлівського району Дніпропетровської області, а з 16 серпня по 19 вересня в.о. прокурора цього району і будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, зловживаючи владою, одержав від С. хабар в особливо великому розмірі за таких обставин.

21 червня 1993 р. слідчим відділом Петропавлівського РВВС Дніпропетровської області щодо С. було порушено кримінальну справу за ч.2 ст. 185 і ч.1 ст. 309 КК. У зв'язку з цим С. звернувся за допомогою до II., який у той час працював помічником прокурора Петропавлівського району. Той пообіцяв допомогти за умови дачі йому хабара залізобетонними плитами, грошима у сумі 1 млн. крб. та іншими речами, з чим С. погодився.

26 серпня 1993 p., виконуючи обов'язки прокурора, II. затвердив обвинувальний висновок у кримінальній справі щодо С, 13 вересня 1993 року підтримав обвинувачення у цій справі в суді, а 4-5 жовтня 1993 р. почав вимагати від С. плити перекриття і шкуру песця за сприяння в призначенні тому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, погрожуючи поданням підготовленого ним протесту на м'якість обраного судом покарання.

С. запропонував П. у вигляді частини хабара 40 пляшок горілки загальною вартістю 480 тис. крб., які той 9 жовтня 1993 р. одержав, але в середині жовтня повернув (без трьох пляшок горілки, які він використав на власні потреби) і запропонував натомість передати йому 1 млн. крб., з чим С. погодився, але після цього звільнився з роботи і в Петропавлівці не з'явився, не маючи наміру давати ГІ. хабара.

Проте П. не полишив своїх намірів щодо С, і зловживаючи владою, всупереч інтересам служби, в грудні 2003 р. січні- 2004 р. неодноразово направляв повістки, зобов'язуючи С. з'явитись у прокуратуру району.

13 січня 2004 р. П. запропонував С. негайно виконати свою обіцянку, 20 січня 2004 р. попередив про необхідність передачі йому 500 доларів США чи 17 млн. грн., а лише 7 млн. крб., а решту 10 млн. крб., - до 1 лютого 2004 р. 25 січня 2004 p. С. передав П. поблизу магазину 7 млн.крб., з якими того було затримано.

Як визнав суд, всього П. одержав від С. хабар у вигляді 40 пляшок горілки вартістю 480 грн. крб. і 7 млн.крб., а решту 10 млн. крб., не встиг, оскільки його було затримано працівниками міліції.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України, яка розглядала цю справу у касаційному порядку за протестом заступника Голови Верховного Суду України, своєю ухвалою від 19 грудня 1996 р. змінила вирок в частині кваліфікації дій засудженого за ч. З ст. 368 КК, з таких підстав. Як встановив суд, II. мав намір одержати від С. хабара грошима в сумі 17 млн. крб., але з причин, які не залежали від його волі, одержав від нього тільки 7 млн. крб., та горілку вартістю 480 тис. крб., що разом становить 124,67 мінімальних розмірів заробітної плати. Виходячи з того, що П. не реалізував до кінця свій умисел на одержання хабара в особливо великому розмірі, судова колегія розцінила його дії як замах на одержання хабара в особливо великому розмірі і перекваліфікувала їх на ст. 14,15ч. З ст. 368 КК (особливо великим на час вчинення П. злочину вважався хабар, що в 150 разів і більше перевищував встановлений законодавством України мінімальний розмір заробітної плати).

Якщо при умислі посадової особи на отримання хабара у великому або особливо великому розмірі з причин, що не залежали від її волі, нею було отримано лише частину обумовленого хабара, та її дії слід кваліфікувати як замах на одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.

До зазначених питань, що виникають на практиці при кваліфікації одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі, у ряді випадків додаються складнощі, пов'язані з визначенням вартості предмета хабара. Вони, зокрема, виникають, коли предметом хабара виступають послуги матеріального характеру, матеріальні цінності, іноземна валюта.

Грошову оцінку предмета хабара необхідно визначати і у випадках, коли в якості хабара було передано майно, яке той, хто дав хабар з тих чи інших причин не купляв (викрадене майно, подарунок, знахідка). Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України при визначенні вартості предмета хабара слід виходити із мінімальних цін, за якими у даній місцевості на час вчинення злочину вільно можна було придбати річ чи отримати послуги такого ж роду і якості.

Повторність одержання хабара передбачає вчинення цього злочину особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачений ст. 168-170, тобто одержання хабара, дачу хабара і посередництво у хабарництві. Не може розглядатися злочин, вчинений повторно, одержання хабара у декілька прийомів за виконання чи невиконання обумовлених з тим, хто дає хабар, дій. Вчинене таким чином діяння слід розглядати як продовжувальний злочин. (Гак, Верховний Суд України виключив ознаку повторності із звинувачення по справі стосовно старшого оперуповноваженого кримінального розшуку К., який одержав від громадянина О. у два прийоми певну суму грошей за обіцянку прийняти рішення про звільнення від кримінальної відповідальності її сина.

Слід мати на увазі, що одночасне одержання посадовою особою хабара від декількох осіб слід кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли хабар передається за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а посадова особа усвідомлює, що вона одержує хабар від декількох осіб.

На практиці повторне одержання хабара інколи кваліфікується не лише ч.2 ст. 368, а ще за ч.1 цієї статті. У цьому зв'язку Пленум Верховного Суду України вважав за необхідне роз'яснити таке: оскільки цією ознакою охоплюється як перший, так і наступні злочини, кваліфікувати перший злочин додатково ще і за частиною першою статей 368, 369 чи ст. 370 КК не потрібно. Це не стосується тих випадків, коли особа одні злочини вчинила в якості виконавця, а інші - в якості виконавця, повинні отримувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст.14,15 чи статті 26.

Одержання хабара, так само як і дача хабара і посередництво в хабарництві не можуть кваліфікуватися як вчинені повторно у випадках:

якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена в передбаченому законом порядку;

якщо на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягення її до відповідальності за раніше вчинений злочин;

якщо особа була звільнена від відповідальності за раніше вчинений злочин у встановленому законом порядку.

III. Застосування покарання за отримання хабара

Крім вищезгаданого слід звернути увагу на питання принципу застосування покарання за отримання хабара та звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво.

Перша проблема, яка виникає при зверненні до інституту звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво зводиться до доцільності його існування: наскільки виправданим є збереження цього інституту в нашому законодавстві; чи не може держава у боротьбі з хабарництвом обійтися без подібних компромісів з учасниками акту дачі-одержання хабара, а якщо ні, то якими мають бути його межі ?. Сьогодні очевидно, що таке обґрунтування наявності інституту звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво було продиктовано ідеологічними міркуваннями.

Існування цього інституту обумовлене латентним характером акту дачі-одержання хабара, суттєвими складнощами, які виникають у процесі розкриття хабарництва та доведення вини учасників цього акту. Отже, основне його призначення - сприяння розкриттю фактів хабарництва та викриттю хабарників. У більшості випадків акт дачі-одержання хабара може бути розкритий, а вина учасників цього акту доведена лише за наявності правдивих свідчень хоча б одного з учасників зазначеного акту. Виходячи з цього, боротьба з хабарництвом може бути ефективною лише за умови, якщо хтось із учасників відносин, що складаються при дачі - одержанні хабара, буде зацікавлений у їх легалізації. За обставин, коли і дача хабара, і його одержання, а також умисне сприяння їм у будь-якому вигляді (за наявності ознак співучасті) визнаються кримінально караними діяннями, говорити про таку зацікавленість когось з осіб, безпосередньо чи опосередковано причетних до вчинення хабарництва, напевне не доводиться.

Як відомо, в основі усвідомленої поведінки людини лежить інтерес. Отже, щоб домогтися бажаної поведінки когось із учасників згаданого акту, необхідно створити певний стимул для такої поведінки, зацікавити ту чи іншу особу діяти відповідним чином. Суттєвим стимулом такого роду зацікавленості у сфері кримінально-правових відносин може бути або ж повне звільнення від кримінальної відповідальності, або ж суттєве пом'якшення кримінально-правових наслідків, насамперед, покарання.

Безумовно, створення такого стимулу дещо не узгоджується із загальними принципами кримінальної відповідальності, оскільки при його реалізації особа, яка вчинила злочин, не несе встановленої законом відповідальності за нього, а звільняється від такої відповідальності. Однак таке рішення вбачається виправданим з огляду на його мету і умови прийняття. Власне кажучи, йдеться про свого роду крайню необхідність. Держава вимушена іти на кримінально-правовий компроміс з учасниками акту дачі-одержання хабара для того, щоб розкрити факт хабарництва і притягнути до відповідальності найбільш небезпечних учасників хабарництва. Таким чином, можна зробити висновок про те, що інститут спеціального звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво є необхідною умовою, обов'язковим правовим засобом ефективної протидії хабарництву.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6