Чільне місце в структурі Конституції України займає розділ, присвячений виборам і референдумам (Розділ III “Вибори. Референдуми”). Цей Розділ, порівняно з іншими, містить незначну кількість норм конституційного права, але їх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народного суверенітету. Зокрема, йдеться про норми, що визначають вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії та їх основні принципи, а також деталізують суб'єктивне право громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закріплене у попередньому Розділі Конституції України. Розділ III Конституції України також визначає юридичний механізм ініціювання всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 ст. 72), питання обов'язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74).

Розділ IV “Верховна Рада України” Конституції України нормативно визначає поняття національного парламенту, порядок його формування та діяльності, конституційно-правовий статус народного депутата України, структуру та повноваження Верховної Ради України, суб'єктів законодавчої ініціативи, конституційно-правові основи бюджетного процесу, парламентського контролю тощо. Цей Розділ також встановлює національну грошову одиницю -- гривню (ст. 99) та основні завдання Національного банку України (ст. 100).

У Розділі V Конституції України об'єднані конституційно-правові норми, що визначають правовий статус Президента України, який є главою держави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому Розділі закріплено вимоги до кандидата у Президенти України, порядок обрання Президента України та підстави для дострокового припинення його повноважень, у тому числі й в порядку імпічменту, визначено його повноваження. Важливою є й ст. 107 Розділу V, яка визначає конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України [ 21, с. 22].

Шостий розділ Конституції України -- «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» -- включає норми конституційного права, що визначають структуру та порядок формування Кабінету Міністрів України, його повноваження, юридичну силу актів Кабінету Міністрів України, а також передає конституційно-правові основи здійснення виконавчої влади на місцях, зокрема, визначає правовий статус місцевих державних адміністрацій.

Розділ VII «Прокуратура» закріплює конституційно-правовий статус Прокуратури України, що становить єдину систему. Конституція визначає лише основні конституційні положення щодо завдань Прокуратури України та порядку призначення та звільнення з посади Генерального Прокурора. Організацію і порядок діяльності органів прокуратури, відповідно до ст. 123 Конституції України, визначає спеціальний закон.

Восьмим розділом Конституції України є розділ «Правосуддя», який включає до свого складу норми конституційного права України, що визначають основні принципи правосуддя, правовий статус основних суб'єктів правосуддя -- Конституційний Суд України та систему судів загальної юрисдикції, конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції. Цей Розділ також містить статті, що детермінують порядок фінансування та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів (ст. 130), конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції (ст. 131) тощо.

Найменший розділ основної частини Конституції України -- Розділ IX “Територіальний устрій України”. Він містить всього дві статті, які подають основні принципи територіального устрою України (ст. 132) та встановлюють систему адміністративно-територіального устрою України (ст. 133).

Важливим елементом структури Конституції України є Розділ X “Автономна Республіка Крим”, присвячений регулюванню конституційно-правового статусу цієї невід'ємної складової частини України. Зазначений Розділ містить норми, що визначають систему органів Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим), порядок їх формування та взаємовідносини з вищими і центральними органами державної влади України, встановлюють право Автономної Республіки Крим видавати власні нормативно-правові акти, визначають повноваження Автономної Республіки Крим.

Два останні розділи основної частини Конституції України присвячені механізму організаційно- і нормативно-правового захисту Основного Закону. Так, Розділ XII “Конституційний Суд України” визначає правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Він включає конституційно-правові норми, що визначають основні функції Конституційного Суду України, порядок його організації та діяльності, правовий статус суддів Конституційного Суду України, встановлює суб'єктів звернення до Конституційного Суду України тощо. Розділ XIII Конституції України “Внесення змін до Конституції України” подає порядок внесення змін до Конституції України. При цьому, процедура внесення змін до Конституції України диференціюється залежно від предмета цих змін. Внесення змін до розділів І, III, XIII Основного Закону, в силу їх фундаментального системоутворюючого значення для структури Конституції, передбачає більш складну процедуру, ніж внесення змін до інших розділів.

Структура основної частини Конституції України дає підстави вважати, що вона в цілому об'єктивізує систему національного конституційного права, а структурні елементи Конституції України (розділи) об'єктивно відтворюють основні інститути конституційного права України [13, с. 68].

Останнім елементом Конституції України є її прикінцеві та перехідні положення, які за своїм змістом слід відносити до нормативних гарантій Основного Закону, оскільки вони мають на меті утвердити дату прийняття Конституції України як державне свято та забезпечити комплексну дію Конституції України на період повної адаптації чинного законодавства України до положень нової Конституції України. При цьому, слід враховувати, що Розділ XV «Перехідні положення» Конституції України на сьогодні фактично втратив свою актуальність, оскільки майже всі пункти Перехідних положень уже реалізовані.

Водночас, слід звернути увагу, що ст. 160 Розділу XIV «Прикінцеві положення» визначає інший, особливий порядок набуття Конституцією України чинності, ніж це передбачено ч. 5 ст. 94 Конституції України. Якщо закони України, як правило, набувають чинності не раніше дня їх опублікування, то Конституція України набула чинності з дня її прийняття -- 28 червня 1996 р. Ст. 161 цього Розділу визначила дату прийняття Конституції України державним святом -- Днем Конституції України, який сьогодні є одним із найвизначніших і найбільш шанованим народом державним святом.

3.2 Функції Конституції України

Структура Конституції України обумовлена і тісно пов'язана із своїми функціями. Ці функції життєво необхідні для суспільства, що підтверджує більш ніж двохсотлітня історія існування конституцій у світі.

Функції Конституції України -- це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини.

Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.

Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати:

1) об'єкти її впливу на суспільні відносини;

2) способи і засоби впливу на суспільні відносини;

3) умови впливу на суспільні відносини тощо [ 13, с. 69].

Перший критерій -- функції Конституції України за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини. Основними об'єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного та державного ладу, а саме: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно, необхідно розрізняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна, ідеологічна та зовнішньополітична функція.

Об'єктні функції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутами конституційного права, що об'єктивовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-правового регулювання, що властиві певним групам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; форм безпосередньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх службових і посадових осіб; місцевого самоврядування; адміністративно-територіального устрою України; правового захисту Конституції тощо.

Функції Конституції України слід також розрізняти за способами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Як і для галузі конституційного права в цілому, Конституції України властиві, за способом і засобом, такі функції, як регулятивна --закріплення в її нормах сталих суспільних відносин і гарантій їх дотримання та визначення тих суспільних відносин, що перебувають на етапі свого становлення , установча -- закріплення найважливіших політичних та соціально-економічних інститутів держави і суспільства, охоронна -- передбачає вимоги, щодо забезпечення виконання і реалізації норм та інститутів, контрольна --контролювання виконання вищенаведених функцій , інтегративна (системоутворююча) -- цей нормативно-правовий акт є основою системи національного законодавства, правотворча, правозастосовча, інформаційна й інші.

За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Більшість функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові її функції, визначені Перехідними положеннями (Розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність [ 13, с.70].

IV. Порядок внесення змін та охорона Конституції України

4.1 Порядок прийняття та внесення змін до Конституції України

Роділ ХIII Основного Закону "Внесення змін до Конституції України" визначає порядок прийняття та внесення змін до Основного закону.

Відповідно до статті 154 Конституції, першою стадією внесення змін до Конституції України є внесення законопроектів про такі зміни суб'єктами, визначеними цією статтею, тобто Президентом України або народними депутатами у кількості не менш як третини конституційного складу Верховної Ради України.

Друга стадія процедури внесення змін до Конституції України полягає у направленні законопроекту до Конституційного Суду України для одержання його висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 Конституції України.

Згідно зі статтею 157 Конституції України її не може бути змінено, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. Тобто, Конституція України має межі конституційного перегляду [17, с.24].

Крім того, Конституцію не може бути змінено в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Третя стадія процедури внесення змін до Конституції України настає після одержання Верховною Радою висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту статтям 157 і 158 Конституції України.

При цьому, залежно від того, яких розділів Основного Закону стосуються зміни, розрізняють два варіанти внесення таких змін.

Відповідно до статті 155 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України [11, с.280].

Законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу ХНІ "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5