2). Вимоги щодо визнання Курултаю та Меджлісу як представницьких органів кримськотатарського народу (органів національного самоврядування).

Як уже зазначалося. Меджліс кримсько-татарського народу до цих пір не зареєстрований в органах державної виконавчої влади України. Водночас, керівництво кримсько-татарського національного руху ставить питання про визнання Курултаю та Меджлісу представницькими органами кримських татар як одну з основних своїх вимог. Указом Президента України створена Рада представників кримськотатарського народу, що можна розцінювати як перший крок до політико-правового визнання Меджлісу як представницького органу кримських татар. Однак, для реалізації цієї вимоги в повному обсязі є певні правові обмеження.

Конституцією та законами України визначена система представницьких та інших органів у державі. Меджліс не може розглядатися як орган державної влади чи орган місцевого самоврядування. За експертними оцінками, він може бути лише об'єднанням громадян за національною ознакою, а відтак - має реєструватися на підставах, визначених ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян».

Більше чверті кримчан (28,4%) вважають, що Меджліс кримсько-татарського народу має бути офіційно зареєстрований в органах юстиції України, однак значно більше (43,1%) опитаних мають протилежну думку.

Визнання Курултаю та Меджлісу в якості представницьких органів кримсько-татарського народу може призвести до формування в Україні альтернативних владних органів, не кажучи вже про можливість висунення аналогічних вимог з боку інших національних меншин.

3). Вимоги щодо відновлення прав кримськотатарського народу, порушених депортацією в 1944р., відшкодування спричинених нею матеріальних збитків.

Кримські татари наполягають на відновленні їх прав та певної реституції власності, що була конфіскована в 1944р. Українська держава, утворена після розпаду колишнього СРСР, не може нести політичну та формальну юридичну відповідальність за депортацію. Однак, очевидно, що проблеми облаштування кримських татар, задоволення їх потреб необхідно вирішувати - з урахуванням можливостей держави, прав інших громадян України.

4). Вимоги щодо запровадження спрогценої процедури набуття громадянства для представників депортованих народів.

Громадянами України є понад 30 тис. депортованих кримських татар, що складає 88,3% від їх загальної чисельності в Україні. За даними Головного управління МВС України в Криму, сьогодні на території півострова проживають понад 20 тис. депортованих, що є громадянами інших держав СНД: Російської Федерації - більше 10 тис, Казахстану - 2774, Таджикистану - 2630, Киргизстану -1531 , Грузії - 1013 та ін. Станом на листопад 2005р., із 64178 осіб, які виїхали з Узбекистану до АРК, спрощеною процедурою виходу з громадянства і прийняття громадянства України скористалися 83,6% депортованих.

Продовжується робота зі створення умов для спрощеного отримання громадянства України для кримських татар з Казахстаном, Таджикистаном, Туркменистаном, Киргизстаном і Росією.

Невирішеність політико-правових проблем кримських татар провокує їх радикальні дії. Необхідно враховувати, що задоволення окремих вимог кримських татар може визвати протидію з боку значної частини населення АРК, а в перспективі - призвести до негативних наслідків загальнонаціонального масштабу.

3.3. Невирішеність соціально-економічних і культурних проблем кримських татар

Облаштування та інтеграція в українське суспільство депортованих громадян, особливо кримських татар (забезпечення житлом, роботою, функціонування кримськотатарської мови і культури) належать до найбільш гострих соціально-економічних і політичних питань не лише Криму, але й України в цілому. Нижче аналізуються окремі аспекти зазначених проблем.

І). Соціально-економічна інфраструктура.

Станом на січень 2004р., в Криму 73% місць компактного проживання репатріантів не були забезпечені водою; 25% - електроенергією; рівень газифікації не перевищує 3%; каналізація й теплопостачання практично відсутні; дороги з твердим покриттям складають не більше 10%.

2). Забезпечення житлом.

128298 депортованих громадян сьогодні не мають власного житла. В черзі на одержання державного житла стоять більше 15 тис. сімей; 21 тис. індивідуальних забудовників не в змозі завершити будівництво власних будинків через відсутність коштів. За весь період повернення кримських татар було виділено біля 50 тис. ділянок для індивідуального будівництва житла.

Починаючи з 1988р., кримськими татарами було здійснено біля 6000 самозахоплень земельних ділянок для будівництва житла, з них узаконено - 5605 ділянок. Найбільша кількість самозахоплень приходиться на М.Сімферополь - 3795, Білогірський район - 920, Бахчисарайський район - 446, Ленінський район - 416.

3). Працевлаштування

Із 136 тис. працездатних з числа депортованих осіб постійну роботу мають лише 63 тис. чол. (біля 46%), а рівень безробіття серед них приблизно у вісім разів вищий, ніж у середньому в АРК[36].

В місцях депортації близько 70% кримських татар проживали в містах; після повернення в Крим понад 72% з них змушені облаштовуватися в сільській місцевості[36]. Це призводить до підвищення рівня безробіття, оскільки значна частина працездатного населення працює не за фахом, чи взагалі не може знайти роботу. Кримські татари змушені перебиватися випадковими заробітками, виживати за рахунок присадибного господарства, ринкової торгівлі.

4). Забезпечення землею.

В сільській місцевості проживають 193,3 тис. депортованих, у т.ч. дорослих - 155,9 тис. чол. Задоволено 39028 заяв репатріантів на отримання сільськогосподарських угідь із земель запасу та резерву для ведення власного підсобного господарства (53,4% від загальної кількості заяв кримчан, задоволених в АРК). Присадибними ділянками забезпечені практично всі репатрійовані громадяни.

Більш серйозною проблемою для кримських татар є виділення земельних і майнових паїв у процесі реформування КСП. Лише 19,7 тис. репатріантів мають право на земельний і майновий пай (з них 18,3 тис, або 9,4% від загального числа кримських татар, які проживають у сільській місцевості, його отримали). Отже, 90% кримських татар, які проживають у сільській місцевості, виключені з процесу паювання землі під час реформування КСП.

Згідно з чинним законодавством, розв'язання цієї проблеми може бути здійснене за рахунок земель наявного резервного фонду та земель запасу. Однак, такий підхід є неприйнятним для Меджлісу: землі запасу та резервного фонду мають нижчу якість, ніж уже розпайовані землі; до того ж, вони знаходяться далеко від місць компактного проживання кримських татар. Тому Меджліс заявляє про «ігнорування інтересів кримсько-татарського народу в процесі реформування земельних відносин в Україні». Тому зазначене питання необхідно перевести з площини політичного протистояння в площину діалогу та практичного вирішення проблеми.

5). Культура і освіта.

Задоволення культурних, освітніх, інформаційних потреб кримських татар є недостатнім. В АРК функціонують лише один Кримськотатарський драматичний театр (приміщення якого до того ж знаходиться в аварійному стані), лише одна Кримськотатарська бібліотека імені Ісмаїла Гаспринського. В автономії лише дев'ять шкіл з кримськотатарською мовою навчання; шкіл з двома мовами навчання (російською та кримськотатарською) - 33; класів з кримськотатарською мовою навчання в російськомовних школах - 81.

Видаються лише дві газети кримсько-татарською мовою («Кыырым» та «Яни дунья»). На Державній ТРК «Крим» працює кримсько-татарська редакція, мовлення якої становить 7% від загального обсягу мовлення компанії.

Лише 15,7% респондентів, опитаних соціологічною службою УЦЕПД в АРК, вважають достатньою кількість періодичних видань кримськотатарською мовою, 8% опитаних вважають, що таких видань повинно бути більше, 8,5% - що менше; для 59% респондентів - це питання байдуже. Кількість радіопередач вважають достатньою 15,4% опитаних; у тому, що їх повинно бути більше, впевнені 8,7% респондентів; а в тому, що їх повинно бути менше, - 8,5%. Така ж ситуація і з телепередачами: 15,4% опитаних задоволені їх кількістю, 8,7% - вважають, що їх повинно бути більше, 8,9% - що їх повинно бути менше.

Наведені дані свідчать, що жителі Криму інших національностей не усвідомлюють важливості створення належних умов для задоволення культурних, інформаційних, освітніх та інших потреб кримських татар.

6). Державне фінансування облаштування кримських татар.

Вирішення соціально-економічних і культурних потреб кримських татар потребує належного бюджетного фінансування. За експертними оцінками, на облаштування кримських татар потрібно, як мінімум, $3 млрд.; максимальні оцінки сягають $20 млрд. (лише житла необхідно 2 млн. кв. м). Таких коштів держава виділити поки що не в змозі. Загалом, у 1992-2005рр. на фінансування допомоги депортованим з державного бюджету України було виділено понад $300 млн.

11 травня 2006р. до чергової річниці депортації кримських 18 травня 1944 р. уряд прийняв програму допомоги з вирішення проблем репатріантів і надав на це 600 млн. грн. які мають надходити частинами на протязі наступних п'яти років

7). Міжнародна допомога.

Протягом останніх років світове співтовариство бере участь у вирішенні проблем репатріантів у Криму. Представництвом Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Програмою розвитку й інтеграції Криму ООН за останні п'ять років реалізовані проекти на суму біля $10 млн. На жаль, країни СНД практично не надають Україні допомогу у вирішенні проблем, пов'язаних з поверненням кримсько-татарського народу.

Невирішеність проблем кримських татар може призвести до масштабних соціальних заворушень з серйозними наслідками. Щоб попередити розвиток подій у небезпечному напрямі, необхідно налагодити систематичний діалог між органами державної влади та керівництвом кримських татар, спільними зусиллями оперативно вирішувати нагальні проблеми репатріантів.

3.4. Недостатня присутність в АРК Української мови та культури

На сьогоднішній день присутність у Криму української культури і мови (україномовних засобів масової інформації, закладів освіти та культури) не можна вважати задовільною. Значною мірою нинішня ситуація викликана об'єктивними передумовами, оскільки переважна частина населення Криму (80-85%) є російськомовною.

Питання впровадження української культури та української мови є досить делікатним; воно не повинно здійснюватися примусовими заходами (це спричинило б зворотню негативну реакцію). Українська влада повинна бути готова до того, що цей процес може тривати протягом зміни кількох поколінь.

Про необхідність обережної політики в цій сфері свідчать і дані соціологічного опитування УЦЕПД. Так, на думку переважної більшості (63,4%) кримчан, права україномовного населення в АРК забезпечені достатньою мірою; 26% респондентів схиляються до думки, що ці права забезпечені недостатньо; лише 2,7% - вважають, що ці права не забезпечені взагалі.

Центральні органи державної влади, органи державної влади АРК повинні створити умови, які б стимулювали розвиток української культури, більш широке використання державної мови на півострові. Нижче аналізується присутність в АРК україномовних ЗМІ, закладів освіти і культури.

1). Друковані засоби масової інформації.

На початок 2006р. на території автономії виходили в світ близько 240 періодичних друкованих видань, з них лише чотири газети виходять українською мовою; 57 видань є двомовними.

В інформаційному полі автономії присутні понад 100 періодичних видань Києва, Львова, Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Одеси. Однак, ці видання надходять в АРК із запізненням на три чотири дні.

2). Електронні засоби масової інформації АРК

На території автономії приймаються програми всіх трьох загально-національних каналів телебачення (УТ-1 охоплює 97% території АРК; Студія «1+1» - 87%; «Інтер» - 80%).

До найбільш впливових регіональних телерадіокомпаній належать ТРК «Чорноморська», передачі якої приймають на 52% території АРК (15% ефірного часу займають передачі українською мовою); Державна ТРК«Крим» - 10-15% території автономії (27% ефірного часу займає мовлення українською мовою); Севастопольська регіональна ТРК і телерадіоцентр «Бриз» ведуть мовлення в М.Севастополі (українською мовою - 15% і 60%, відповідно).

В 2000р. в ефірний простір Криму активно ввійшли центральні телерадіокомпанії - СТБ (мм.Сімферополь, Севастополь) та ІСТУ (мм.Сімферополь, Армянськ). Станом на початок 2006 р. в Криму представлені повною або частковою мірою всі загально українські телеканали.

За даними соціологічного опитування УЦЕПД, кількістю україномовних періодичних видань задоволені 43,7% опитаних кримчан, радіопередач - 45,2%, телепередач - 42,2%. Із тих, хто не задоволений кількістю україномовних ЗМІ, 7,7% респондентів вважають, що україномовних періодичних видань повинно бути більше; 24,8% - переконані, що їх повинно бути менше. Лише 3,5% опитаних вважають, що в Криму повинно бути більше україномовних радіопередач, 4,2% - телепередач.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5