Конституційні права і свободи людини і громадянина
27 Академія праці і соціальних відносин К У Р С О В А Р О Б О Т Аз дисципліни “Конституційне право України”на тему:“Конституційні права і свободи людини і громадянина” Виконав: студент 1 курсу Юридичного факультету заочна фрма навчання Викладач: м. Київ2006 ПЛАН|
| Вступ..................................................................................31. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод........................................4 2. Особисті права і свободи................................................43. Політичні права і свободи.............................................114. Економічні права і свободи людини і громадянина......................................................165. Соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина..................................186. Основні обов'язки громадян.........................................22Висновки..........................................................................25Література.........................................................................27 | | |
Вступ.Конституція як Основний Закон держави є головним джерелом національного праваУкраїни,ядром усієї правової системи,юридичною базою чинного законодавства[2 ст.37]Одним з важливіших принципів свободної демократичної держави єверховенство Закону та його неухильне дотримання.Предметом дослідження цієї роботи є права і свободи людини, закріплені в ІІ розділі Конституція України 1996 року, який іменує-ться "Права, свободи та обов'язки людини і громадяни-на". Цей розділ розміщений після розділу "Загальні заса-ди" і перед розділами про органи влади, що підкреслює важливе значення інституту прав і свобод людини. Конституція, як відомо, закріплює лише головні, принципові положення, які, діючи безпосередньо, у не-обхідних випадках розкриваються і конкретизуються в інших законодавчих актах, розвиваються в поточному законодавстві. При реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов'язків усіма суб'єктами права в сфері правотворчості і правореалізації.По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповнова-женням громадські організації зобов'язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи й обов'язки громадян. Норми поточного, галузевого за-конодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов'язки громадян при їх конкретизації й розвитку, як-що це прямо не передбачено Конституцією.По-друге, органи всіх гілок державної влади зо-бов'язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебіч-ної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов'язків.По-третє, кожний державний орган може і має в ме-жах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити й застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріоритет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, вико-нання ними своїх основних обов'язків.Виконання зазначених вимог створює режим конституційної законності, в умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов'язок діє реально і безпосередньо, до того ж, права й свободи людини і громадянина захищаються судом.2. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод.Ядром ,системоутворюючим елементом правового статусу людини і громадянина є права ,свободи і обов”язки людини і громадянина(2 ст.89)Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. У юридично-навчальній літературі, існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттєво вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):1. Особисті права громадян України - “розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави”. [2, стр.93]2. Політичні права - “пов”язані з участю у суспільному-політичному житті ,зформмуванням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.Їх важливою особливостю є те,що вони адресовані лише громадянинам України”. [2, стр.95]3. Економічні права - “забезпечують людині можливість вільно розпоряджатись основними факторами виробничої діяльності,яка складає основу розвитку та існування суспільства”. [2, стр.96]4. Соціальні та культурні права - “забезпечують гідний рівень життя та соціальну захищеність...сприяють духовному розвитку людини,забезпечують її участь в економічному ,соціальному і культурному прогресі суспільства”. [2, стр.96 Розглянемо вищенаведені права та свободи більш детальніше.3. Особисті права і свободи.Поняття та види особистих прав і свобод людини.Особисті (або природні) права й свободи складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість пося-гання державних органів, громадських організацій, служ-бових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя. Встановлюючи межі й правила зовнішнього втручання в особисте життя людини, держава дбає про порядок, і заснований на суворому додержанні законів, норм мора-лі, правил співжиття. Водночас держава не відмовляється від тих чи інших заходів примусу щодо осіб, які порушу-ють закони, норми моралі і принципи демократичного суспільства.Захист прав людини здійснюється різними галузями права. Так, Кримінальний кодекс України передбачає конкретні міри покарання за небезпечні злочини, зокре-ма, за вбивство, тілесні пошкодження, пограбування, ху-ліганство тощо; Кодекс законів про працю України міс-тить норми про охорону праці і техніку безпеки; Цивіль-ний кодекс регулює питання, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних особі тощо.Перша група громадянських прав і свобод незначна, причому деякі з них містять юридичні гарантії від свавіл-ля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. До них належать: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; пра-во чинити опір насильству. Згідно з ідеями "правової держави" і "панування права", держава не тільки зо-бов'язана виконувати свої власні закони, а й не може допускати будь-яких актів свавілля відносно своїх гро-мадян.Ці ідеї втілені в конституційному праві, яке встанов-лює численні юридичні гарантії, що захищають особу від свавілля з боку держави та її органів. Передбачені гаран-тії реалізовуються у таких правах і свободах, як недотор-канність житла, таємниця листування, телефонних роз-мов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у сімейне й особисте життя тощо. Можна навести слідуючий перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях діючої Конституції України:1) рівність перед законом (Ст. 24);2) право на життя (Ст. 27); 3) повага честі і гідності (Ст. 28);4) вільний розвиток індивідуальності (Ст. 23);5) гідне існування (Ст. 48);6) недоторканість особистості (Ст. 29); 7) свобода (Ст. 29); 8) недоторканість житла (Ст. 30);9) безпека (Ст. 32);10) вільне пересування та вибір місця проживання (Ст. 33);11) свобода світогляду (Ст. 11, Ст. 35);12) захист (Ст. 29, Ст. 59);13) захист своїх та чужих прав та свобод (Ст. 44);14) право на захист свого та оточуючих життя і здоров'я від протиправних посягань (Ст. 27, Ст. 55);15) охорона законом особистого та подружнього життя (Ст. 32);16) вільний вступ до шлюбу (Ст. 51);17) тайна листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (Ст. 31);18) право на розвиток національної самобутності (Ст. 53, Ст. 11);19) право на судовий захист та оскарження (Ст. 29, Ст. 32);Серед наведеного переліку особистих прав треба приділити більшу увагу розгляду прав людини на життя і повагу до її гідності, права на свободу і особисту недоторканність, права на недоторканність житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, правам на невтручання у сімейне й особисте життя, тому що, серед особистих прав, вони розуміються як фундаментальні, природні права людини. Право людини на життя і повагу до її гідності.Це право проголошується всіма міжнародно-правови-ми актами про права людини і майже всіма конституція-ми країн світу як невід'ємне право людини, що охо-роняється законом. “Ніхто не може бути свавільно позба-влений життя”. (ст. 27 Конституції України)Право на життя передусім передбачає проведення державою миролюбної політики, яка виключає війни та конфлікти. У мирних умовах гарантії цього права не зво-дяться до заборони вбивства -- це закріплюється Кри-мінальним кодексом кожної країни. Держава зобов'язана організувати ефективну боротьбу із злочинністю, особли-во з терористичними акціями.Гарантіями права на життя є системи охорони здо-ров'я і, зокрема, попередження дитячої смертності, охо-рони від нещасних випадків на виробництві, профілак-тики дорожньо-транспортних пригод, пожежної безпеки та ін.Особливе значення має питання про смертну кару. Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про громадян-ські і політичні права [4] в країнах, що не скасували смерт-ної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини, згідно з законом, який діяв під час вчинення злочину. Смертні вироки не виносяться за зло-чини, вчинені особами, молодшими 18-ти років, і не ви-конуються щодо вагітних жінок.Ст. 28 Конституції України закріплює право кожного на повагу до його гідності. Ця якість людини рівнозначна праву на повагу та обов'язку поважати інших. Вона до-сягається формуванням особи, яка усвідомлює свою сво-боду, рівність та захищеність.Гідність конкретизується у правах людини, які захи-щає держава. Гідність, якщо вона належним чином за-хищена, -- це фундамент демократії та правової держав-ності.Конституція встановлює, що ніхто не може бути під-даний катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ця норма відтворює положення ст. 7 Міжнародного пак-ту про громадянські і політичні права [4] й розглядає кату-вання та інші жорстокі види поводження і покарання, що принижують гідність особи, як грубі порушення прав людини. Але, по суті, цілям захисту гідності служать й інші норми Конституції: право на достатній життєвий рівень, недоторканність приватного життя, захист люди-ною своєї честі та доброго імені, заборона збору інфор-мації про приватне життя, заборона насильницького проникнення в житло тощо.Чимало правових норм, які забезпечують гідність лю-дини, закріплені у кримінальному, кримінально-проце-суальному, цивільному законодавстві.Так, існує стаття Кримінально-процесуального кодексу України, що категорично забороняє домагатися визнання від звинуваченого своєї вини шляхом насильства і погроз. Інша стаття Кримінального кодексу України передбачає відпо-відальність за доведення до самогубства особи шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного при-ниження її людської гідності, третя стаття передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі, вчинене способами, небезпечними для життя або внаслідок запо-діяння фізичних страждань. Відповідно до ст. 7 Цивіль-ного кодексу України “громадянин або організація вправі вимагати у судовому порядку спростування відомостей, які ганьблять їхню честь та гідність, якщо той, хто поши-рив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійс-ності”.У ч. 3 ст. 28 Основного Закону встановлено, що жодна людина без її добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Доб-ровільність одержання згоди людини на проведення зазначених дослідів означає, що людина не може під-даватися будь-яким формам насильства для одержання такої згоди. Право на свободу і особисту недоторканність.Конституційне право на свободу є одним з найбіль-ших соціальних благ, яке не тільки створює умови, необ-хідні для всебічного задоволення потреб особи, а й за-безпечує демократичний розвиток суспільства. Право на свободу є не що інше, як сама свобода, тобто можливість здійснювати будь-які правомірні дії. У цьому праві закла-дено обмеження для свободи інших людей, особливо по-садових осіб, які мають можливість застосовувати примус до людей. У нерозривному зв'язку з ним знаходиться особиста недоторканність людини, яка поширюється на її життя, здоров'я, честь, гідність. Ніхто не вправі силою або погрозами примушувати людину до будь-яких дій, піддавати її катуванню, обшуку чи завдавати шкоди здо-ров'ю. Людина вправі сама розпоряджатися власною до-лею, обирати свій життєвий шлях (укладати шлюб, брати участь у голосуванні, найматися на роботу тощо). Га-рантії свободи і безпеки особи виступають у формі кримінально-правової заборони будь-яких зворотних дій громадян і посадових осіб. Обмеження цієї свободи допускаються тільки на основі закону та в законних формах, усі заходи примусу мають бути під судовим контролем.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
