Щодо першої стадії, то одним із основних симптомів є порушення сну. Наприклад, працівник УВП сильно втомлюється на протязі робочого дня та не може заснути на протязі однієї-двох годин. Буває, що людина відразу засинає, але спить дуже короткий час (15-39 хвилин), а потім пробуджується. Сон таких працівників УВП неглибокий: відзначається частими перевертаннями, скрикуваннями, прокиданням навіть від слабких звуків, вранці вони пробуджуються з затрудненням, не відчуваючи відпочинку. Необхідно також відмітити, що порушення нічного сну приводить до ситуації, коли і без того наявне перенапруження починає накопичуватися ще швидше. Дійсно, людина, яка не відпочила вночі, приходить на роботу втомленою, швидше потрапляє в стресовий стан, який стає все більш глибоким, що в свою чергу приводить до подальшого погіршення сну і т.д.

Іншим важливим симптомом є зміна поведінки, яка може розвиватися в різних напрямках. Наприклад, у працівника УВП знижується працездатність і він стає "мрійливим", задумливим. Починаючи виконувати будь-яку роботу, швидко втомлюється і деякий час задумливо дивиться в порожнечу, "мріє". Далі знову повертається до своєї роботи, але через деякий час знову має відсутній вигляд. Такі "відволікання" необхідні центральній нервовій системі для того, щоб зберегти хоча б невелику працездатність. Поведінка змінюється і в другому напрямку - людина стає дуже чутливою. Зміна поведінки може йти і в іншому напрямку - людина стає недовірливою, ревнивою, роздратованою, агресивною і т.д. Можливі й інші зміни в поведінці.

Ще одним важливим симптомом хронічного психічного перенапруження і стресу є поява функціональних розладів, виникнення неврозів. Функціональні розлади тих чи інших органів - це порушення їхньої діяльності, викликані неправильною регуляцією роботи даного органу центральною нервовою систе-мою. Іншими словами, сам орган абсолютно здоровий, в ньому немає ніяких змін, однак його робота неправильно регулюється. Внаслідок цього виникає біль. Як правило, невротичні болі виникають у тому органі, який є найбільш "слабким", наприклад, із спадковими недорозвинутими функціями, або ослабленим хронічними захворюваннями, або більш часто піддається перенавантаженню і т.д. У людей середнього віку стрес найчастіше торкається серцево-судинної системи. Дійсно, у працівника, котрий часто потрапляє в стресовий стан, частота серцевих скорочень буває набагато вище норми, до того ж у нього порушений нічний сон, і він не відпочиває повністю навіть вночі. У той же час через невротичний спазм судин виникає порушення живлення серцевого м'яза і серце починає боліти [78].

Невротичний біль може виникати в будь-якому органі - шлунку (часто виникає у студентів, які мають молоде, "міцне" серце, але регулярно погано харчуються), печінці, нирках; може розвинутися дерматит - невротичне почервоніння і сверблячка шкіри, невротичне зниження статевої сили.

Підкреслимо ще раз, що всі зміни, які виникають на цій стадії, повністю зворотні, для їх усунення часто достатньо повноцінно відпочити і змінити обстановку, рід діяльності і т.д. [79].

На другій стадії стресу поглиблюються, стають більш яскравими симптоми, які відмічаються на першій стадії, поведінка настільки різко змінюється, що ці зміни стають очевидними не тільки для спеціалістів психологів і психіатрів, але і для всіх оточуючих. Характерним новим симптомом є розмови про сутність життя, про смерть. Виникають думки про безцільність, безперспективність, непотрібність роботи, сім'ї, друзів. Працівник стає млявим, сонним або навпаки -надзвичайно роздратованим, різким, брутальним. Збільшується кількість конфліктів на роботі і в сім'ї, свариться зі своїми друзями, - з якими підтримував відносини на протязі багатьох років. Починають розвиватись органічні зміни в системах організму, найбільш чутливих до стресу.

Характерним симптомом цієї стадії перенапруження є виникнення бажання випивати спиртні напої, вживати наркотичні речовини, палити. Вживання алкоголю стає привабливим через те, що він, впливаючи на центральну нервову систему, приводить до зниження її збудливості, дозволяє на деякий час позбутися нав'язливих думок, тривог, заснути. Працівник УВП починає сприймати алкоголь як природний засіб боротьби з перенапруженням. Однак алкоголь відзначається тим, що навіть невелика його кількість може привести до незворотніх змін у центральній нервовій системі, до руйнування нервових клітин і, як наслідок цього, при його вживанні організм потребує екстреного і ефективного захисту центральної нервової системи від такого згубного впливу. Іншими словами, всі системи організму напружено працюють для того, щоб захистити центральну нервову систему від отруючої дії алкоголю. Ясно, що така бурхлива, стресова реакція організму на алкоголь приводить кінець кінцем до серйозних змін внутрішніх органів.

Паління також є привабливим для персоналу УВП, які, знаходяться в стані психічного перенапруження. Людина, яка палить, у стані хвилювання, викликаного стресом, прагне запалити, вважаючи, що це допоможе їй заспокоїтися. Суб'єктивно вона відчуває ясність у голові, приплив сил. Однак цей стан продовжується недовго. Як тільки закінчується дія нікотину, судини стискаються. Різко підстрибує тиск крові, починає боліти голова, з'являється відчуття нудоти. Працівник бажає запалити ще раз - і це знову призводить до розширення судин, а потім їх стискання і т.д. У результаті такого "тренування" стінки кровоносних судин стають ламкими, різко зростає ймовірність внутрішнього крововиливу, в тому числі і в мозок, що приводить до паралічу або смерті. Є величезна кількість літератури, присвяченої негативному впливу паління на діяльність органів дихання /канцерогенні речовини, які містяться у тютюну, сприяють виникненню раку дихальних органів; смоли, які осідають у легенях, перешкоджають нормальному газообміну і органів травлення. Нікотинова інтоксикація уражає центральну нервову систему так само, як і алкогольна [80].

Таким чином, вживання алкоголю або паління тільки здаються ефективною мірою боротьби з перенавантаженням. У дійсності вони створюють уяву тимчасового полегшання за рахунок наступного значного посилення перенавантаження.

Відмітимо ще раз, що всі ті зміни, які виникли в організмі працівників на другій стадії стресу, ще можна вилікувати. Правда, тут вже недостатньо тільки повноцінного відпочинку, а необхідне лікування [81].

Симптоми, що виявляються на першій і другій стадіях стресу, на третій набувають характер стійких, незворотніх змін, які не вдається повністю вилікувати, а можна лише частково компенсувати. Зміни набувають патологічного характеру: свою роботу персонал УВП виконує вкрай непродуктивне, втрачаючи багато часу на найпростіше завдання, його поведінка неадекватна, непередбачувана. Працівник легко роздратовується, збудження швидко змінюється похмурим, пригніченим настроєм, незадоволенням усім оточуючим, депресією, нудьгою. З такою людиною важко спілкуватися, оточуючі починають уникати контактів з нею. А це в якійсь мірі підсилює інтенсивність зміни поведінки.

Вживання працівниками УВП алкогольних напоїв і паління як засіб боротьби з перенапруженням тільки обтяжує картину захворювання і призводить до алкоголізму, при якому виникають морфологічні зміни центральної нервової системи, внутрішніх органів, швидке старіння, виснаженість, : непрацездатність.

Для того, щоб запобігти хворобливим змінам організму, необхідно застосовувати спеціальні психогігієнічні заходи.

висновки

Реформу пенітенціарної системи в Україні загалом і реформу кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи зокрема, важко переоцінити особливо тепер, коли Україна все більше відчуває себе частиною великої Європи. Будь-яка нова зміна - це вже є реформа. Але не варто абсолютизувати реформу як спосіб отримати панацею від всіх проблем, пов'язаних з кримінально-виправною системою. На даному етапі, реформування кримінально-виконавчої системи в Україні має достатньо протиріч як по змісту, так і по впливу, яке воно накладає на хід процесів виконання-відбування покарань.

При вирішенні питання про відділення кримінальне -- виконавчої системи від МВС не можна афішувати тільки чисто структурні реорганізації, що проявилися, наприклад, у створенні Департаменту замість Головного управління виконання покарань МВС. Самі по собі структурні зміни в апараті управління кримінально-виконавчої системи напевно не зможуть привести до якісних змін у діяльності органів і установ виконання покарань, оскільки це лише напівміра. Її варто розглядати як перший крок на шляху дійсно глибоких змін у вітчизняній кримінально-виконавчій системі.

Управлінські структури кримінально-виконавчої системи є формою її внутрішньої будови, в яку входять структурні одиниці всіх рівнів - Департамент, управління виконання покарань, окремі установи, їх структурні підрозділи. Ієрархічні взаємовідносини між ними нормативне врегульовані за певною схемою. У цій моделі створення Департаменту - це поява нової форми управління кримінально-виконавчої системи, яка виступає тепер способом вираження її змісту. Оскільки, форма і зміст за законом діалектики не існують окремо, то вузловою вимогою для надання нової якості кримінально-виконавчій системі є приведення її організаційних структур у відповідність до змісту управлінської діяльності, яким охоплюються цілі, задачі, функції, методи управління. Разом з тим, реорганізація управлінських структур кримінально-виконавчої системи мало що дасть без кардинального оновлення змісту діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань.

У співвідношенні управлінських структур і змісту діяльності кримінально-виконавчої системи як взаємовідношенні форми і змісту, визначальною стороною виступає зміст. Зміст діяльності Департаменту відображений у його завданнях і повноваженнях. Потрібно відмітити, що відсутність у Положенні про Департамент таких перспективних цілей, як виправлення і перевиховання, вселяє обережний оптимізм. З'являється надія на те, що тепер не буде абсолютизації цього застарілого елементу діяльності виправно-трудової системи, в якому перевиховання і виправлення засуджених шляхом залучення до суспільне корисної праці набули самодостатнє, пануюче становище.

Інакше кажучи, існує надія, що нова управлінська структура буде пристосована не до ілюзійного, а до реального змісту виконуваної діяльності. Це здатно забезпечити найбільшу ефективність її роботи. Не варто при цьому недооцінювати ту обставину, що структурні одиниці кримінально-виконавчої системи можуть сприяти або перешкоджати результативній роботі Держдепартаменту. Це багато в чому залежить від службових і особистих акцентів представників адміністрації установ і в першу чергу, від орієнтації керівництва. Створення Департаменту само по собі не може гарантувати максимальну віддачу від цих нововведень, підвищити ефективність діяльності управлінських структур, якщо не будуть відкинуті застарілі уявлення про призначення адміністрації органів і установ виконання покарань, змінений світогляд персоналу, без того, щоб перевести його мислення з абстрактної площини в конкретну. Результатом створення Департаменту повинна стати демілітаризація персоналу. Це передбачає зміну взаємовідносин з засудженими, покращення мікроклімату в органах і установах виконання покарань. На вирішення цих проблем повинні бути спрямовані не тільки "спущені" зверху в структурні підрозділи кримінально-виконавчої системи директиви, націлені на надання єдності державній політиці в сфері виконання покарань, але й наукові розробки, які дають теоретичне обґрунтування діяльності органів і установ виконання покарань, з врахуванням соціально-економічних і політичних змін, що сталися в Україні в 90-х роках XX століття.

Розвиток кримінально-виконавчої системи повинен ґрунтуватися на ідеї, що в місцях позбавлення волі обов'язково повинні бути дві чітко розмежовані сфери впливу -- держави і суспільства.

Кримінально-виконавча система повинна бути побудована з урахуванням того, що покарання є акцією примусу, яка виконується від імені держави за вироком суду до особи, що визнана винною у вчиненні злочину. Вона представляє собою передбачені законом несприятливі наслідки і обмеження прав і свобод засудженого. Це означає, що кримінально-виконавча система, ключовою ланкою якої є державні органи виконання покарань, покликана реалізовувати лише заходи державного примусу. Функціональним обов'язком адміністрації установ виконання покарань, як суб'єкту екзекутивної діяльності, має бути лише виконання покарання. При такому підході діяльність установ виконання покарань є різновидом державної діяльності. Що стосується діяльності персоналу, який здійснює в установах виконання покарань соціально-педагогічну діяльність, організовує залучення засуджених до праці і навчання, проводить соціально-виховні заходи із засудженими, то його покликання полягає в служінні інтересам суспільства. Саме суспільство повинно бути зацікавлене в тому, щоб особи, які відбули покарання, не представляли суспільної небезпеки. Для надання дієвості соціально-педагогічній діяльності , соціально-виховній роботі з засудженими необхідне об'єднання зусиль персоналу органів і установ виконання покарань і представників суспільних та релігійних організацій. При цьому кримінально-виконавче законодавство не може детально регламентувати форми співробітництва, а повинно лише в загальних рисах передбачити початок такої взаємодії, як це, наприклад, сформульовано в пункті 8 статті 4 Положення про Департамент, де сказано, що Департамент забезпечує організацію виховної роботи з особами, які утримуються в закладах кримінально-виконавчої системи, шляхом залучення до її проведення представників творчих союзів, суспільних і релігійних організацій, трудових колективів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9