Іноземні громадяни як суб'єкти цивільних правовідносин

16

План

1. Загальна характеристика суб'єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства.

2. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні.

3. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб'єктів права на землю в Україні.

Перелік використаної літератури

1. Загальна характеристика суб'єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства.

На міграційні процеси в Україні істотно впливає визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, оскільки від цього залежить передусім суспільно-полі-тична стабільність країни. Державна політика щодо цієї категорії осіб є складовою зміцнення міжнародного авторитету України, налагодження контактів між народами і країнами.

Ще у статті 35 Конституції (Ос-новного Закону) Української РСР від 20 квітня 1978 р. зі змінами, вне-сеними 19 лютого 1992 р., встанов-лювалося: "іноземним громадянам і особам без громадянства в Україні гарантуються передбачені законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших дер-жавних органів для захисту належ-них їм особистих, майнових, сімей-них та інших прав. Іноземні громадя-ни і особи без громадянства, які пе-ребувають на території України, зо-бов'язані поважати та додержувати-ся Конституції та законів України"1. Стаття 36 цієї Конституції надавала право притулку іноземцям. Тобто Конституція (Основний Закон) Ук-раїнської РСР одночасно містила три поняття: "іноземні громадяни", "особи без громадянства" та "іно-земці".

У спеціальному Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. законодавець спочатку ухва-лив об'єднати у понятті "іноземець" іноземних громадян та осіб без гро-мадянства. Тобто іноземець є родо-вим поняттям, яке охоплює інозем-ців та осіб без громадянства. Не ос-танню роль тут відіграла і думка дея-ких вчених-правознавців, які у своїх працях саме у такій наповненості вживають поняття "іноземець".

Стаття 1 Закону України "Про правовий статус іноземців" визнача-ла "іноземців" як сукупність осіб, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та осіб без громадянства - осіб, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Справді, іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваю-чи на території України, складають для нашої держави категорію іно-земців4. Такий термінологічний прийом дозволяє охопити цілісність специфічного юридичного явища - участь у правовідносинах на терито-рії держави осіб, які не є громадяна-ми України.

Однак, положеннями нової Кон-ституції України 1996 р. закріплено дві окремі категорії осіб - іноземці та особи без громадянства, які за умови перебування в Україні на законних підставах користуються тими сами-ми правами і свободами, а також не-суть такі самі обов'язки, як і грома-дяни України, - за винятками, вста-новленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами Ук-раїни (ч. 1 ст. 26). У міжнародному праві цей принцип означає надання фізичним особам (громадянам) од-нієї держави на території іншої дер-жави тих самих прав, пільг і приві-леїв, що надаються її власним фізич-ним особам (громадянам), тобто пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства за певними винятками співвідноситься зі статусом грома-дян країни перебування. Відповідно до частини другої ст. 26 Конституції України, іноземцям та особам без громадянства може бути надано при-тулок у порядку, встановленому за-коном.

З цього випливає, що Консти-туція України відносить до "інозем-ців" лише осіб, які мають іноземне громадянство (підданство), оскільки в деяких питаннях (у сфері визна-чення цивільної правоздатності, уси-новлення дітей, набуття громадян-ства, питання дипломатичного захи-сту) існують відмінності між інозем-ними громадянами (підданими) та особами без громадянства. З метою приведення термінології у відповід-ність до Основного Закону України законодавець 6 лютого 2003 р. ухва-лив Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про право-вий статус іноземців". Зокрема, змі-нено назву цього Закону - "Про пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства"; виокремлено поняття "іноземець" (особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадя-нином (підданим) іншої держави або держав) та "особа без громадянства" (особа, яку жодна держава відповід-но до свого законодавства не вважає своїм громадянином).

У цій статті використовуються де-які поняття, що не мають однознач-ного трактування, а тому потребують короткого понятійного роз'яснення.

Зміст Закону України "Про пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства" дає підстави вважати, що до іноземців належать також особи, які мають підданство іноземної держави, зокрема, з монархічною формою правління.

Крім цього, існує ще одне мірку-вання щодо вживання поняття "іно-земець". Тривале бездержавне буття української мови, її неповноправне існування в тіні й під масовим впли-вом сусідніх мов призвело до пробле-ми, пов'язаної з творенням, впрова-дженням і функціонуванням націо-нальної правничої термінології, на-самперед стосовно місця в понятій-ному апараті питомих і запозичених одиниць. Нормальним має бути під-хід: так, як це є в самій українській мові, відповідає саме її духу. З метою встановлення й відновлення україн-ської ідентичності виникло питання пошуку ступеня "українськості" сло-ва "іноземець", яке є запозиченням-калькою, що відразу усталилося як безваріантне. Такі пошуки відповід-ника, що був би створений на вихід-ному матеріалі саме української мо-ви, а не зразком іншої мови, у процесі "намацування" семантично найточ-нішого і стилістично найдоречнішо-го з них привів до знаходження слова "чужинець"6. До його синонімічного ряду належать слова іноземець, чу-жоземець, чужак, чужосторонець, інородець, іммігрант, нетутешній, немісцевий, зайда7. Хоча "чужинець" сприймається неоднозначно, пра-вильніше використовувати саме це поняття як таке, що цілком відпові-дає нормам і традиціям української юридичної мови. До того ж, якщо звернутися до нормативно-правових актів з питань громадянства періоду Української Народної Республіки та Української Держави, то в них нор-мативно закріплено саме "чужозем-ці", "чужоземний", "чужоземка", а в Конституції УСРР від 14 березня 1919 р. - "чужинці"8. Таке вживання сприятиме заміні, наскільки це ви-правдано і можливо, іншомовних термінозапозичень та скалькованих конструкцій, забезпеченню єдності термінологічно-мовного оформлен-ня законів та інших нормативно-пра-вових актів у сфері міграції.

Поєднання "правовий статус" не має загальновживаного значення щодо іноземців. Деякі автори засто-совують сполучення "правове стано-вище іноземців". При цьому ро-зуміють практично однакову юри-дичну сутність: сукупність прав, сво-бод і обов'язків іноземних громадян на території держави перебування. У принципі "правовий статус" (лат. status - становище) прирівнюється до "правового становища". Разом з тим іноді неоднаково розуміється співвідношення "правовий статус" і "правове становище" тими юриста-ми, які трактують поняття "правовий статус" через поняття "правове ста-новище" ("статус - правове станови-ще фізичної або юридичної особи в міжнародному праві") або включа-ють у поняття "правовий статус" по-ряд з правами та обов'язками ще й "правове становище" ("правовий ста-тус є дещо більше, ніж проста сукуп-ність прав і обов'язків. Це ще й пра-вове становище, що дозволяє набувати й захищати різними шляхами ці права і обов'язки"). Російськими правознавцями М. В. Вітруком та В. А. Кучинським пропонується роз-межовувати поняття правового ста-тусу і правового положення, оскіль-ки, на їхню думку, перше є частиною (ядром) другого.

З таким формулюванням погоди-тись не можна: "правове становище" не є складовою частиною"правового статусу", оскільки ці поняття етимо-логічно збігаються, це слова-синоніми. Розбіжність необхідно прово-дити не між правовим статусом і пра-вовим становищем однієї й тієї самої особи, а між правовим статусом (ста-новищем) різних осіб.

Загалом це питання не має кон-цептуального характеру. Це лише один з численних аспектів великої і місткої теми. Йдеться про те, як ло-гічно і термінологічно точніше та пов-ніше визначити зміст одного й того ж юридичного явища. Подібно тому, на-приклад, як "норма" і "правило" ви-значаються одне через одне, "статус" і "положення" також взаємозамінюються. Для чіткого сприйняття однієї з ключових категорій правознавства нами буде використовуватися сполу-чення "правовий статус".

Правовий статус - це сукупність прав, свобод, юридичних обов'язків і законних інтересів певної категорії осіб на території конкретної держа-ви, яка визнає і гарантує їх. Право-вий статус особи з певними винятка-ми встановлюються конституцією, національними законами держави з урахуванням міжнародних зобов'я-зань, міжнародними договорами і за-стосовується до кожного, хто перебу-ває на території тієї держави, грома-дянства (підданства) якої він не має. Юридичний обов'язок, як складова правового статусу, - це вимога до-тримуватись поведінки, що закріпле-на нормою права. Основними сфера-ми здійснення обов'язків є політич-на, економічна, соціальна, культурна, особистісна тощо. їх наявність при-пускає і юридичну відповідальність як неодмінний супутній елемент юридичного обов'язку.

Таким чином, основу правового статусу особи становлять її права, свободи і обов'язки з певними винят-ками, закріплені в конституції та інших законодавчих актах, що визна-чають роль людини в суспільстві, її можливості, участь у державних справах. Тому його не можна пра-вильно зрозуміти і розкрити, не звер-таючись до суті того соціального уст-рою, за умов якого він складається і функціонує. Правовий статус - час-тина, елемент суспільства.

Встановлення лише потенційного правового статусу особи не завжди означає його гарантування. Держава у вигляді закону повинна прийняти на себе чітко визначені обов'язки що-до їх реального забезпечення. Так, за п. 2 ч. ст. 92 Конституції України ста-тус іноземців та осіб без громадян-ства визначаються виключно закона-ми України. Адже питання про пра-вовий статус - це частина загальної проблеми прав і свобод особи у дер-жаві і суспільстві.

Різниця у правовому статусі осіб вимагає від держав законодавчої кла-сифікації, зокрема, іноземців інших країн. Так, Імміграційною службою Японії прийнято таку класифікацію іноземців, які прибувають у країну:

1) співробітники дипломатично-го, консульського корпусу і члени їх сімей;

2) особи, які виконують службові обов'язки за дорученням міжнарод-них організацій чи держав, з якими Японія підтримує дипломатичні відносини;

3) транзитні пасажири;

4) туристи;

5) особи, які перебувають в Японії у зовнішньоторговельних справах, а також особи, діяльність яких пов'я-зана з підприємництвом та інвести-ціями;

6) особи, які навчаються у на-вчальних закладах і займаються на-уково-дослідною діяльністю в Японії;

7) викладачі й керівники науково-дослідних робіт;

8) особи, які займаються літерату-рою, мистецтвом і наукою;

9) особи, діяльність яких пов'яза-на з видовищами (гастролі артистів, різні спортивні заходи тощо);

10) особи, які відряджені до Япо-нії закордонними організаціями для здійснення релігійної діяльності;

11) кореспонденти зарубіжних за-собів масової інформації;

12) особи, яких запрошують дер-жавні, громадські й приватні органі-зації для подання технічної допомоги деяким галузям японського виробництва;

13) робітники високої кваліфі-кації, які направляються для роботи в Японію;

14) особи, які їдуть до Японії на постійне проживання;

15) чоловік або дружина та неод-ружені неповнолітні діти осіб, зазна-чених у пунктах 5-13;

16) деякі інші категорії осіб, окре-мо визначені Міністерством юстиції Японії.

Виходячи з понять, що містяться у національному законодавстві Ук-раїни, можна визначити такі групи іноземців та осіб без громадянства:

- іноземці та особи без громадян-ства, які в установленому порядку прибувають в Україну на постійне місце проживання (іммігранти);

- іноземці та особи без громадян-ства, які тимчасово перебувають на території України з метою: службо-вої діяльності; ділової діяльності; на-укової діяльності; представництва релігійних місій; навчання; представ-ництва засобів масової інформації; культурного та спортивного обміну; туризму; лікування; у приватних справах; приватного відвідання Ук-раїни особами українського похо-дження; тимчасового працевлашту-вання (трудові мігранти); обслугову-вання транспортних засобів міжна-родного сполучення; транзитного проїзду через територію України до третьої держави; транзитного здійс-нення перевезення вантажним авто-транспортом і пасажирським авто-бусним транспортом. При цьому віза типів: службова для представників промислових, торговельних, фінан-сових та політичних кіл; ділова; сту-дентська; для науковців; для праців-ників засобів масової інформації; для представників релігійних місій; для представників гуманітарних місій; для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну; для в'їзду з ме-тою туризму; приватна, а також з ме-тою лікування; імміграційна з метою працевлаштування; транзитна не да-ють іноземцеві або особі без грома-дянства права змінювати статус пе-ребування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні;

Страницы: 1, 2