Достатність доказів у кримінальному процесі України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Дєєв Максим Валерійович

УДК 343.13

ДОСТАТНІСТЬ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правосуддя Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор Шибіко Василь Петрович, юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри правосуддя.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович, Університет економіки і права “КРОК”, перший проректор;

кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович, Київський національний університет внутрішніх справ України, професор кафедри кримінального процесу.

Захист відбудеться 17 березня 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 08 лютого 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтереси судочинства вимагають від суб'єктів кримінального процесу прийняття не тільки законних та справедливих, але й обґрунтованих рішень з питань, що виникають під час провадження по справі. Кримінальне судочинство, яке сформувалося в Україні ще до здобуття нею незалежності, не може вже відповідати тим вимогам, які ставляться до нього сьогоденням. Зараз назріла необхідність реформувати вітчизняний кримінальний процес, побудувавши його відповідно до вимог, які ставляться до кримінального процесу в демократичній, соціальній та правовій державі, якою Україна проголошена статтею 1 Конституції нашої держави. Відбувається процес розробки та обговорення положень нового Кримінально-процесуального кодексу України, який повинен врахувати позитивний досвід попереднього законотворення в галузі кримінального процесу і позбутися негативу, який проявився на момент реформування чинного КПК України. Таке реформування, в свою чергу, вимагає ретельного, докладного, детального теоретичного підґрунтя. Тому не випадково, особливо в останній час, серед науковців зріс інтерес до багатьох визначальних теоретичних положень кримінального процесу. Насамперед, увага приділяється фундаментальним, вихідним, базисним положенням, які справляють керівний, вирішальний вплив на всі похідні інститути та норми. До числа таких фундаментальних положень належить процес доказування, який з упевненістю можна називати стрижнем всього кримінального процесу, що пронизує всі його стадії. І однією з важливих, але разом з тим і такою, що залишається недостатньо вивченою, є проблема достатності доказів у кримінальному процесі, без встановлення якої неможливе прийняття цілої низки процесуальних рішень по кожній кримінальній справі.

Проблеми достатності доказів торкалися в своїх роботах С.А. Альперт, В.Д. Арсеньєв, М.І. Бажанов, Р.С. Бєлкін, А.Р. Бєлкін, Т.В. Варфоломєєва, Л.Є. Владимиров, А.Я. Вишинський, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзинський, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, П.С. Елькінд, В.С. Зеленецький, Л. М. Карнєєва, Є.Г. Коваленко, С.В. Курильов, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Г.М. Міньковський, В.Т. Нор, Ю.К. Орлов, Г.М. Рєзнік, Н.В. Сибільова, С.В. Слинько, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, Л.Т. Ульянова, Ф.Н. Фаткуллін, С.А. Шейфер, М.Є. Шумило, Н.А. Якубович та багато інших.

В російській науці кримінального процесу проблема достатності доказів була предметом спеціального дослідження у кандидатській дисертації Р. В. Костенка 1999 року та у його ж, в співавторстві з Ф.М. Кудіним, монографії 2000 року за згаданою дисертацією. У вітчизняній же науці кримінального процесу проблема достатності доказів темою окремого монографічного дослідження досі не була. Потреба в ньому обумовлена необхідністю дослідження з точки зору достатності доказів (даних) низки нових положень чинного КПК України, якими кодекс було доповнено і змінено під час проведення "Малої судової реформи" 2001 року Законами України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" від 21 червня 2001 року та від 12 липня 2001 року, зокрема щодо постанов слідчого і прокурора про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого (особи) від кримінальної відповідальності (ст.ст. 7 - 11-1 КПК України), постанови судді про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 165-1 КПК України), постанови судді про продовження строку тримання під вартою (ст. 165-2 КПК України), обвинувального вироку суду, винесеного без проведення судового слідства (ст.ст. 299, 301-1 КПК України), рішення апеляційного суду під час попереднього розгляду справи (ст. 367 КПК України), обвинувального вироку суду апеляційної інстанції (ст. 378 КПК України); Законом України від 14 грудня 2006 року "Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи" щодо перевірки судом підстав для винесення слідчим постанови про порушення кримінальної справи та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні" № 01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом "Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України".

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного дослідження теоретичних і практичних проблемних питань достатності доказів дати визначення поняття достатності доказів у кримінальному процесі, встановити суть достатності доказів як кримінально-процесуального феномену, розробити пропозиції з удосконалення кримінально-процесуального законодавства та рекомендації, спрямовані на поліпшення правозастосовчої практики суб'єктів кримінального процесу.

Поставлена мета досягається завдяки вирішенню в роботі таких завдань:

- встановити юридичну природу, суть, значення та основні ознаки достатності доказів;

- визначити місце достатності доказів серед інших властивостей кримінально-процесуальних доказів;

- визначити коло суб'єктів, які наділені компетенцією визначати достатність доказів;

- дослідити обсяг повноважень суб'єктів кримінального процесу щодо визначення достатності доказів;

- дослідити порядок визначення достатності доказів;

- дослідити особливості визначення достатності доказів на різних стадіях кримінального процесу;

- дослідити рішення, прийняття яких у кримінальному процесі вимагає достатності доказів;

- дослідити співвідношення достатності доказів з суміжними поняттями;

- розробити пропозиції з удосконалення кримінально-процесуального законодавства щодо визначення достатності доказів;

- розробити рекомендації, спрямовані на поліпшення діяльності суб'єктів кримінального процесу з оцінки достатності доказів.

Об'єктом дослідження є оцінка доказів як один із елементів процесу доказування у кримінальному процесі України.

Предмет дослідження - суть, значення та особливості оцінки достатності доказів на різних стадіях кримінального процесу України.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Методологічною основою дослідження є загальний діалектичний метод пізнання соціальних явищ та процесів, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та правової форми. Також під час дослідження використовувалися інші методи дослідження: історико-правовий метод, який дозволив показати хід розвитку уявлень про достатність доказів; метод структурно-системного аналізу дозволив вивчити процес доказування, в ході якого визначається достатність доказів; порівняльно-правовий метод застосовувався під час порівняння визначення достатності доказів за вітчизняним та зарубіжним кримінально-процесуальним законодавством та доктриною кримінального процесу; формально-юридичний метод застосовувався при опрацюванні норм чинного КПК України та проекту нового КПК, підготовлено ряд пропозицій щодо удосконалення чинного КПК та можливостей реалізації зазначених пропозицій у новому КПК; статистичний метод було використано під час вивчення практики застосування кримінально-процесуальних норм, зокрема норм доказового права при визначенні достатності доказів.

Теоретичну основу дисертації складають наукові праці з конституційного, кримінального, кримінально-процесуального права, судоустрою, криміналістики та філософії.

Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані та матеріали узагальнень практики Верховного Суду України за 2003-2006 роки; б) результати вивчення автором 300 кримінальних справ, розглянутих місцевими судами м. Запоріжжя, Апеляційним судом Запорізької області та Верховним Судом України протягом 2000-2006 років.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, ратифіковані Україною міжнародно-правові акти, КПК України, інші кодекси та закони України, історичні пам'ятки права України, підзаконні нормативно-правові акти, постанови Пленуму Верховного Суду України, законодавство зарубіжних країн: Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччина та ін.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації, яка є першим в Україні спеціальним науковим дослідженням проблеми визначення достатності доказів під час провадження у кримінальній справі, полягає в наступних положеннях, висновках і пропозиціях, які виносяться на захист.

Положення і висновки, зроблені вперше в науці кримінального процесу:

- сформульовано авторське визначення поняття достатності доказів як такої властивості сукупності доказів у справі, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі;

- обґрунтовано висновок про кореляцію меж доказування і стану достатності доказів;

- співвідношення понять "повнота доказів" і "достатність доказів" розглянуто з використанням уявної системи координат, в якій зазначені поняття знаходяться на різних осях;

- сформульовано принцип "презумпції достовірності доказу";

- розкрито взаємозв'язок достатності та значущості доказів;

- виділено і досліджено процесуальні рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів.

Положення, які було удосконалено:

- обґрунтовано положення про те, що доказування складається з двох аспектів: доказування-пізнання і доказування-обґрунтування, які пропонується називати власне доказуванням та доведенням відповідно;

- запропоновано називати психологічний стан особи, яка оцінювала докази, "внутрішньою переконаністю" для відмежування його від внутрішнього переконання як способу оцінки доказів. При цьому внутрішня переконаність, як стан цілковитої впевненості в правильності своїх висновків, може бути як визначеною, певною (це твердий висновок про наявність або відсутність факту), так і невизначеною, непевною (особа переконалася у неможливості твердо встановити наявність або відсутність факту);

- обґрунтовано правильність позиції, відповідно до якої фактичні дані в стадії порушення кримінальної справи не є кримінально-процесуальними доказами;

- класифіковано: обставини, що виключають провадження в кримінальній справі, на змістовні, формальні та змішані; рішення, які приймаються в ході досудового розслідування справи, на такі, що ґрунтуються на достатніх даних і на такі, що ґрунтуються на достатніх доказах; рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів, на такі, що впливають на подальшу процесуальну долю справи (це рішення компетентних державних органів та осіб) і такі, що подібного впливу не мають (це рішення інших учасників процесу);

- обґрунтовано відмінність понять "достатні докази" і "достатні підстави", які застосовуються відповідно для ретровіщання і передвіщання;

- обґрунтовано положення про те, що рішення про обрання запобіжних заходів приймаються не за наявності достатніх доказів, а за наявності достатніх підстав;

- обґрунтовано необхідність приймати рішення про визнання особи потерпілим на підставі достатніх доказів заподіяння злочином шкоди особі.

Положення, які дістали подальший розвиток:

Страницы: 1, 2, 3