|
Меню
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Докази та доказування у цивільному процес
|
|
|
| ак, до особистих доказів пропонується віднести:пояснення сторін;третіх осіб;представників;заявників та заінтересованих осіб (окреме провадження та за чинним ЦПК - провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин);заявника та боржника (за новим ЦПК - наказне провадження);показання свідків;висновки експертів;письмові докази, якщо при їх формуванні не застосовувались технічні прилади комп'ютерної техніки.До речових доказів, на нашу думку, необхідно відносити ті речі, доказове значення яких у цивільному процесі не залежить від певних технічних та інших наукових знань і які можуть бути досліджені судом для отримання інформації, що матиме значення для вирішення справи.Докази, отримані за допомогою технічних засобів, пропонується виділити в самостійний вид через необхідність особливого ставлення до їх доказового значення.До них можна віднести:звуко- і відеозапис;фотографії;інформацію отриману через Інтернет;комп'ютерні програми, наприклад, бухгалтерські розрахунки, висновки експерта, що ґрунтуються в першу чергу не на його досвіді або знаннях, а на комп'ютерній обробці наданого матеріалу тощо. Це положення зумовлено тим, що в багатьох випадках такі висновки залежатимуть не тільки і не стільки від досвіду експерта або особи, яка застосовувала техніку, скільки від досконалості програми та надійності роботи самої комп'ютерної техніки. Так, в багатьох розвинених країнах світу комп'ютерна техніка застосовується не тільки для обробки певного об'єкту, а нею пропонується й певний готовий висновок, що позбавляє користувача потреби і, головне, можливості робити власні узагальнення та висновки.До змішаних пропонується зараховувати ті, що які неможливо без певного наближення віднести до певного виду. Наприклад, суд або сторони може цікавити при дослідженні висновку експерта, на чому базується його висновок і якою мірою: чи він зроблений ним особисто; чи за допомогою певних апробованих програм; чи перевірялись зроблені висновки за допомогою інших програм тощо.Виходячи із матеріальної та процесуальної природи справ окремого провадження запропонована класифікація доказів для даного виду провадження залежно від відношення доказів до предмету доказування. Оскільки окреме провадження є самостійним видом цивільного судочинства і характеризується специфічним порядком розгляду та вирішення цивільних справ, то доцільно розширити загальноприйняту систему класифікації доказів, шляхом доповнення, новою підставою для класифікації, а саме: за характером зв'язку доказу з предметом доказування. Доцільно виділити два види доказів:предметні докази - будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність даного факту, безпосередньо пов'язані з предметом доказування та які залежать від мети встановлення певного факту;додаткові докази - безспірні фактичні дані, які надаються суду та необхідні для підтвердження, що встановлюваний факт матиме юридичне значення і не має іншої можливості його встановити. [6.43]Варто відзначити, що законодавець вирізняє 5 видів доказів, кожен з яких визначено у ЦПК (ч.2 ст.57 ЦПК). Незалежно від думок науковців лише така класифікація має безпосередньо практичне значення для цивільного процесу. А саме законодавець поділяє докази на:Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників (ст.62 ЦПК).Показання свідка (ст.63 ЦПК).Письмові докази (ст.64 ЦПК).Речові докази (ст.65 ЦПК).Висновок експерта (ст.66 ЦПК).Схоже, що законодавець брав за критерій джерело утворення доказів, але не мав на меті чітко розмежувати по категоріям докази. Зокрема статтями деталізуються та роз'яснюються поняття доказів, які законодавець відокремив.3. Засоби доказуванняПоняття засоби доказування до цих пір залишається у теорії доказів нерозвиненим, не знайшов цей термін розкриття суті у новому ЦПК, хоча у деяких нормах, наприклад ст.59 нового ЦПК, замість терміна "допустимість засобів доказування" норму названо "допустимість доказів", а у ч.2 вживається термін "засіб доказування". Таким чином, у новому ЦПК мають місце два терміни "доказ" та "засіб доказування". X. Шак підходить до розкриття цього питання шляхом аналізу міжнародного цивільного процесуального права і визначає такі аспекти:допустимі засоби доказування, які практично мали б відтворювати перелік допустимих засобів доказування (як це має місце в ч.2 ст.27 у старому ЦПК, оскільки в ч.2 ст.57 ЦПК термін "засіб" виключений), але вченим не надається їх переліку;Обмеження засобів доказування, яке ним розглядається в двох аспектах:допустимість засобів доказування по конкретній справі;право або обов'язок відмови від дачі показань, що є характерним для певного статусу громадян або посадових осіб. [12]Останній аспект цієї концепції не передбачений чинним ЦПК. Але необхідно сказати про те, що положення ст.63 Конституції України стосовно звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів не могло не вплинути на новий ЦПК. Так, нині у ст.51, 52 нового ЦПК встановлено перелік членів сім'ї чи близьких родичів, які мають право відмовитися від дачі показань (ст.52 нового ЦПК), а у ст.51 нового ЦПК, які не підлягають допиту як свідки. Така конкретизація конституційного положення є необхідною для реального запровадження її в цивільний процес. Визнаючи таємницю сповіді та враховуючи відокремлення церкви від держави, необхідно надати право відмовлятись від дачі показань також представникам церкви, якщо ними отримані відомості під час сповіді. Якщо проаналізувати новий ЦПК, то у п.3 ст.51 йдеться саме про священнослужителів, які не підлягають допиту як свідки про відомості, одержані ними на сповіді віруючих, до таких осіб також віднесені особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що бути довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем - про такі відомості (п.2); професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку (п.4); особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника (ч.2 ст.51 нового ЦПК).В англійському та американському праві виділяють три види засобів доказування: письмові та речові докази, а також показання свідків, а останні, в свою чергу, поділяються на підвиди: власне показання свідків, пояснення сторін, висновки експертів. [13] Тобто для англійського цивільного процесу характерним є узагальнення всіх усних доказів в одному засобі доказування - показаннях свідків. З такою концепцією можна було б погодитись у разі відсутності різниці між показаннями свідків та поясненням сторін, але різниця в правовому статусі суб'єктів, що надають такі докази, в цивільному процесі України дуже значна і відповідне узагальнення буде некоректним.Російські науковці визначають засоби доказування як визначену законом форму відомостей про обставини, що мають значення для вирішення спору. До них відносять: пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази та висновки експертів. Тобто найближчою до правової системи України є російська.Деякі докази не знайшли в теорії однозначної оцінки, нерегламентовані законодавством як засоби доказування і не мають широкого застосування на практиці таким є визнання обставини (факту) стороною (ч.1 ст.61 ЦПК).Доцільність визнання обставини (факту) стороною може проявлятись у тому, що їй не потрібно буде витрачати час на участь у судовому розгляді, а також зменшаться витрати сторони, які спрямовані на оплату допомоги адвоката, відшкодування судових витрат тощо. Тобто, в разі програшної позиції в справі стороні доцільно визнати юридичну обставину (факт). Крім того, у ч.1 ст.61 ЦПК серед підстав звільнення від доказування закріплене положення про те, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.Тому проаналізуємо позицію А.Ф. Клейнмана, який ще у 1964 р. як і вчені інших зарубіжних країн, пропонував як засіб доказування встановлювати визнання факту, що стверджується іншою стороною. Зокрема, ним передбачалося розглядати визнання за такими ознаками:а) за місцем висловлювання:судове, тобто зроблене в судовому засіданні, яке відрізняється безпосередністю отримання судом відповідної інформації і фіксацією в протоколі;позасудове, зроблене в присутності свідків, на наш погляд, необхідно розглядати і досліджувати як юридичну обставину, що підлягає доведенню.б) за характером:просте (безумовне);кваліфіковане. [6.48]У ст.61 ЦПК зазначається, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Тобто, виходячи з аналізу цієї норми можна дійти висновку, що за відсутності будь-якого застереження, суд визнаний факт вважає встановленим. Але, якщо після попереднього судового засідання, на якому могло мати місце визнання обставини (факту), особа доведе, що таке визнання було здійснене внаслідок помилки, обману, насильства тощо, суд приймає таку відмову від визнання обставин (ст.178 нового ЦПК), тобто суддя повинен перевірити, а чи мали місце обставини, які змусили особу до такого визнання, при цьому особа повинна довести це на підставі доказів.З одного боку, виходить, що в разі визнання стороною доведеності або існування в минулому юридичної обставини, подальше доказування є зайвим, оскільки в противному разі виникатиме суперечність подальшого процесу розгляду справи із загальними принципами сучасного цивільного процесу. З позиції принципу диспозитивності - ніхто не може зобов'язати робити особу те, чого вона не бажає і що відноситься до її прав - брати участь в цивільному процесі і "змусити" виграти справу. За принципом змагальності подальший розгляд і встановлення обставини просто неможливе, оскільки суд позбавлений ініціативи у збиранні доказів.З іншого боку, визнання обставин може бути штучним, коли в разі програшу справи сторона не матиме збитків, оскільки вона зможе компенсувати збитки за рахунок третьої особи, що виступала на її боці. Наприклад, в разі завдання шкоди з вини працівника юридична особа зможе в подальшому звернутись з регресним позовом до нього і погасити виплати, що були нею зроблені. Звідси випливає дійсна і реальна необхідність з'ясовувати у суб'єктів, що беруть участь у справі, їх думку з приводу визнання обставини (факту) встановленою. Якщо ж третя особа буде заперечувати проти визнання обставини (факту) встановленою, то вона й буде доводити підстави власних заперечень проти позову.Таким чином визнання може бути зроблене не тільки при впевненості сторін у існуванні обставини (факту), а й з метою суперечною інтересам інших осіб, а також під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховування істини, що практично в суді встановити неможливо, але суддею має бути з'ясована ця обставина зі слів зацікавлених осіб.Уявляється, що умови визнання обставини (факту) можуть бути висловлені не тільки усно, а й письмово поза залом судового засідання. Тому такий доказ перестане належати лише до пояснень сторін, а, одночасно, належатиме до письмових засобів доказування, з чого можна зробити висновок про його змішаний характер і певні особливості визнання обставини (факту).Останній аспект, на який слід звернути увагу, це наведений в ст.57 ЦПК вичерпний перелік засобів доказування, хоча розвиток науки і техніки давно зумовив необхідність його розширення за рахунок новітніх засобів доказування.В теорії цивільного процесу необхідно постійно здійснювати перегляд новітніх доказів, що застосовуватимуться в судовій практиці, на предмет їх віднесення до засобів доказування, а останніх - на допустимість у цивільному процесі.До новітніх засобів доказування і доказів, які потрібні для встановлення певних обставин справи доцільно віднести такі досягнення науки і техніки, які виникли як давно, так й недавно, але до останнього часу не мали практичного застосування в цивільному процесі. Наприклад, Л.М. Звягінцева так визначає докази, що підтверджують походження дитини від конкретної особи: висновок судово-біологічної експертизи рідини крові матері, дитини і батька для встановлення їх групової приналежності; комісійної експертизи медичних документів для встановлення строку зачаття дитини; експертизи для перевірки доводів батька про неможливість його батьківства; молекулярно-генетична експертиза (генна, геномна, генетична, дактилоскопічна); судово-почеркознавча експертиза (при необхідності доказування батьківства на підставі письмових доказів, що підтверджують визнання відповідачем батьківства, в разі оспорювання вірогідності документа). Тобто в цьому переліку наведено багато доказів, які належать до такого засобу доказування, яким є висновок експерта. Так, можливість проведення молекулярно-генетичної експертизи (генної, геномної, генетичної, дактилоскопічної), які виникли останнім часом і про них не знають не тільки більшість громадян, а й деякі судді та адвокати. Для встановлення цього положення достатньо заглянути до файлу Мін'юсту в мережі Інтернет, де надається інформація про можливі види експертиз, що проводяться Інститутами судової експертизи, а саме: почеркознавчі; авторознавчі; технічні експертизи документів; фототехнічні; технічні експертизи матеріалів і засобів відео-звукозапису; портретні; трасологічні; балістичні; вибухових пристроїв; вибухових речовин і продуктів вибуху (пострілу); матеріалів і речовин (волокон і волокнистих матеріалів; лакофарбових матеріалів; наркотичних засобів і сильнодіючих речовин; рідин, що містять спирт; металів і сплавів; полімерів, пластмаси та скла); біологічні; ґрунтознавчі; автотехнічні; транспортно-трасологічні; пожежно-технічні; комп'ютерної техніки та програмних продуктів; психологічні; будівельно-технічні; економічні; товарознавчі; автотоварознавчі. Для більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики експертними установами із залученням відповідних науковців та фахівців державних органів та центральних органів виконавчої влади проводяться також види судових експертиз, що не зазначені у вищезгаданому переліку.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
|
|
|
|
|
НОВОСТИ
|
|
|
|
|
|
|
|