Унітарну державу звичайно кваліфікують як просту у зв'язку з тим, що жодна з виокремлених частин її території--адміністративно-територіальних одиниць--не має статусу державного утворення в основному законі унітарна форма державного устрою фіксується у вигляді відповідного визначення держави.

Держава зви-чайно вважається унітарною (простою), якщо жодна з частин її території не наділена статусом державного утворення. В унітарній державі існує ише одна конституція, одна система права і одна система органів влади. Територія унітарної держави навіть формально є єдиною. її складові час-тини найчастіше мають статус адміністративно-територіальних одиниць.

Унітарність встановлюється й у не прямий спосіб за змістом конституційних положень, присвячених територіальній організації держави, зокрема, унітарну форму державного устрою засвідчують положення, які визначають адміністративно-територіальний устрій держави. І хоча в основних законах відсутні будь-які характеристики унітарної форми, іноді в них визначені певні особливості владарювання у зв'язку з відповідною організацією державної території. Держава є унітарною і поважає в своїй організації принципи автономії місцевих органів влади і демократичної децентралізації державного управління.

Унітарний устрій держави випливає з її конституційних визначень як «єдиної», або «єдиної і неподільної». Території унітарної держави притаманна якість своєрідної внутрішньої єдності. Це означає, що її виокремлені частини мають статус адміністративно-територіальних одиниць. У свою чергу, адміністративно-територіальні одиниці є своєрідною територіальною базою для здійснення державних функцій, матеріальною основою організації влади у відповідних частинах єдиної державної території, але вони не мають політичної значущості. Особливості характеризують лише статус територіальних автономій, котрі трактують як політичні одиниці.

Унітарній державі об'єктивно притаманні централізація влади. Разом з тим процеси розвитку суспільства і держави зумовили появу тенденцій до централізації без відмови від унітарної форми державного устрою. Внаслідок таких тенденцій було, зокрема, запроваджено практику, за якою автономний статус набувають усі адміністративно-територіальні одиниці вищого рівня (Іспанія, Італія, Папуа-Нова Гвінея). Відповідні держави в теорії конституціоналізму характеризують як регіоналістські.

Формальну відмінність між федеративною і регіоналістською державами вбачають насамперед у тому, що лише суб'єкти федерації можуть мати власні конституції. Нерідко регіоналістська держава сприймається як проміжна форма між унітарною і федеративною державами або навіть як, по суті, перехідна форма.

Територія є не тільки просторовою сферою верховенства держави, а й об'єктом її владних правомочностей. Держава встановлює правовий режим власної території, вирішує питання адміністративно-територіального устрою з метою поєднання державного владарювання з відповідно організованим населенням тощо.

Отже, унітарна держава--це державав якій існує одна конституція, єдине законодавство, єдина судова система, єдине гормадянство. Територія унітарної держави є недоторканою і не подільною.

РОЗДІЛ ІІ. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

Адміністративно-територіальний устрій (поділ)--це організація державної території через її поділ на відокремлені частини--адміністративно-територіальні одиниці. Призначенням відповідного поділу території держави є насамперед здійснення виконавчої влади і функціонування місцевого самоврядування там, де останнє вирізняється з явища виконавчої влади. Органи, локалізовані адміністративно-територіальним устроєм, узагальнено визначають як місцеві.

2.1. Характерні риси адміністративно-територіального устрою

Адміністративно-територіальний устрій відіграє важливу роль щодо правотворчої діяльності місцевих органів, адже дія їх актів у просторі є відповідно обмеженою. Звичайною є також практика прийняття окремих актів главою держави, парламентом або урядом, реалізація яких породжує правовідносини в межах адміністративно-територіальних одиниць одного рівня або навіть в межах конкретних одиниць.

Адміністративно-територіальний устрій забезпечує потреби голосування на виборах і референдумах. Його характеристики, як правило, враховуються при встановленні відповідних округів та в деяких інших випадках. Через запровадження адміністративно-територіального устрою відбувається наближення влади до населення, створюючи можливості для реальної участі громадян в її здійсненні, для реалізації принципу народного суверенітету.

З адміністративно-територіальним устроєм пов'язана організація політичної системи суспільства, зокрема таких її елементів, як політичні партії.

Особливості адміністративно-територіального устрою відображають дію різних чинників, зокрема історичні тенденції розвитку суспільства і держави, зміст і характер соціально-економічних змін, географічні і природні властивості окремих регіонів, національний склад їх населення тощо.

Елементами адміністративно-територіального устрою є його одиниці.Адміністративно-територіальнаодиниця--це відокремлена в межах держави частина території, в межах якої організоване здійснення владних функцій.

Адміністративно-територіальна одиниця може бути визначена і як простір щодо організації та діяльності місцевих органів влади. Водночас вона є суб'єктом управління з боку цих органів. Правова регламентація адміністративно-територіального устрою охоплює не тільки визначення відповідних одиниць, а й порядок їх утворення, зміни меж тощо. За загальним правилом вирішення цих питань віднесене до повноважень парламенту.

Кожна держава характеризується певною формою, тобто відмітними від інших держав способом організації і здійснення політичної влади. В Конституції України закріплені норми, що характеризують форму державного правління, державного устрою і політичного режиму.

Відповідно до статті 2 Конституції України, за формою державного устрою Україна є унітарною державою. Це означає, що в Україні діє єдине громадянство, єдине законодавство, єдина судова система, що в межах державних кордонів України немає і не може бути будь-яких утворень, що мають ознаки державного суверенітету. Автономна Республіка Крим, яка входить до складу України, не має такого суверенітету, і не має політичної самостійності. Територія України визначається цілісною і недоторканою. Що стосується політичного режиму в Україні, то стаття 1 Конституції України визначає Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.

2.2. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи

державної влади

Особливе місце в процесі становлення державно-територіального устрою незалежної України належить законодавчому врегулюванню взаємовідно-син між центральними органами державної влади та органами управління Автономної Республіки Крим, що була утворена на базі Кримської області у період між проголошенням Декларації про державний суверенітет України та здобуттям нею незалежності -- у відповідь на вимогу ЦК КПРС, занепо-коєного незалежницькими тенденціями в Україні77. Після проголошення України незалежною державою у відносинах центру і Кримської автономії виникла низка політико-правових проблем, які підсилювались нагнітанням у Криму антиукраїнських настроїв. Радикальні представники російської громади виступали за відновлення СРСР або за приєднання Криму до Росії, що суперечило суверенітету України, загрожувало її територіальній цілісності.

Поступово ці проблеми були розв'язані шляхом внесення змін і до-повнень до Конституції України, прийняття Верховною Радою України за-конів «Про Автономну Республіку Крим», «Про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим» і особливо -- прийняття нової Конституції України 1996 р.

У Конституції України Автономній Республіці Крим присвячено окремий десятий розділ. її статус визначено як адміністративну автономію, що є не-від'ємною складовою частиною України. Республіці надані широкі повно-важення в питаннях організації та діяльності органів влади і місцевого са-моврядування, прийняття нормативно-правових актів, що не суперечать за-конам України, права власності на об'єкти, що їй належать.

АР Крим здій-снює розпорядчі і контрольні повноваження в розробці й реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку, раціонального природо-користування, охорони довкілля; створення і функціонування вільних еко-номічних зон згідно з законодавством України.

Історія Криму в радянські часи була такою. У 1921 р. в складі Російської РФСР була створена національна автономія -- Кримська АРСР як результат самовизначення кримськотатарського народу. Після закінчення Другої світової війни і виселення з півострова кримських татар сталінським режимом (за нібито співробітництво з німецькою окупаційною владою), республіку перетворено на область. У 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила подання Президій Верховних Рад РСФСР та УРСР про передачу Кримської області до складу України -- «з нагоди 300-річчя возз'єднання України з Росією, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю і УРСР». Необхідність піднімати економіку області, забезпечити її прісною водою за рахунок водних ресурсів України та інші господарські потреби були насправді головними чинниками, що обумовили зміну підпорядкування області (див.: Чумак В. Україна і Крим: феномен на межі Європи та Сходу // Бюлетень Центру українських досліджень. Історична серія. -- 4.1. - 1995. - С. 27-35; 36-44).

АР Крим здій-снює розпорядчі і контрольні повноваження в розробці й реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку, раціонального природо-користування, охорони довкілля; створення і функціонування вільних еко-номічних зон згідно з законодавством України. До повноважень Автономної Республіки Крим віднесені також питання реалізації державної політики в галузі освіти, культури, розвитку мови і національних традицій, охорони здоров'я, спорту тощо.

Статус областей в системі державно-територіального устрою, обсяг їх повноважень і характер взаємовідносин з центральними органами влади визначається Конституцією, законами та указами Президента. Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі, як уже зазнача-лося, здійснюють місцеві державні адміністрації, голови яких признача-ються і звільняються Президентом за поданням Кабінету Міністрів. Міс-цеві державні адміністрації є втіленням деконцентрації влади. Вони під-звітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня та обласним і районним радам у частині делегованих їм відповідними радами повнова-жень. Водночас, вони активно взаємодіють з органами місцевого самовря-дування.

Таким чином, однією з ланок адміністративно-територіальної системи України є Автономна Республіка Крим.

Ст.134 Конституції України визначає АРК як невід'ємну частину України, яка вирішує питання, віднесені до її відання, строго в межах визначуваних Конституцією України повноважень.

Розділ X Конституції України визначає політико-правовий статус Автономної Республіки Крим, при цьому підкреслюючи в ст.. 134, що АРК є невід'ємною складовою частиною України.

РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Місцеве самоврядування можна визначити як одну з запроваджуваних в Україні форм народовладдя. Згідно з Конституцією України (ст. 140), само-врядування «є правом територіальної громади -- жителів села чи добровіль-ного об'єднання у сільську громаду кількох сіл, селища та міста -- самостій-но вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України». Йому притаманні такі риси, закріплені законом «Про місцеве са-моврядування в Україні»:

- місцеве самоврядування діє в порядку і межах, визначених верховною владою; його органи дотримуються визначеного законодавством розмежування сфер компетенції; для здійснення завдань, що стоять перед самоврядними органами, вони мають самостійні джерела фінансування; вони формуються з дотриманням принципу виборності.

Як форма народовладдя місцеве самоврядування дає змогу територіаль-ним громадам (місцевим співтовариствам) самостійно і під свою відпові-дальність, з використанням власних матеріальних і фінансових ресурсів, безпосередньо і через органи місцевого самоврядування вирішувати питан-ня, які стосуються спільних інтересів членів територіальних громад.

Система місцевого самоврядування в Україні включає: сільські, селищні, міські Ради та їх органи (виконавчі комітети, комісії тощо); інші форми самоорганізації громадян (громадські комітети і ради мікро-районів, житлових колективів, домові, вуличні, дільничні комітети); різні форми безпосереднього волевиявлення громадян (місцеві референ-думи, збори та сходи громадян).

Страницы: 1, 2, 3