Демократизація і гласність стали орієнтирами подальшого розвитку українського суспільства. Вони передбачають відкритість у діяльності державних органів, широку інформованість про прийняті рішення та їх виконання, надання громадянам, колективам і організаціям реальних гарантій щодо забезпечення їх інтересів. Все це не означає, що дотримання гласності контролю веде до того, що він відразу стає ефективним інструментом демократизації управління..

Принцип гласності контролю передбачає не лише виявлення недоліків та обов'язкове покарання, а й постановку актуальних проблем, обговорення проектів управлінських рішень, підготовку громадської думки.

При здійсненні контролю необхідно дотримуватися принципу систематичності, регулярності щодо його проведення. Це вносить певний порядок і дисципліну в роботу як того, кого контролюють, так і того, хто контролює.

До того ж систематичний контроль дає змогу краще орієнтуватися в конкретній галузі управління та постійно аналізувати стан справ, а також виявляти недоліки в управлінській діяльності, відшукувати резерви чи попереджувати непередбачені наслідки.

Створюючи сильну, дієздатну державу, не слід забувати про її основне призначення -- надійно захищати інтереси та права людини.

Для цього необхідно сформувати відповідний механізм, який створював би умови реалізації, засоби захисту цих прав та сприяв подальшому їх здійсненню.

Однією із гарантій такого служіння інтересам людини в сфері управління може бути контроль.

Питання 4. Види державного контролю

З урахуванням різноманітності змісту державного управління відбувається формування окремих видів контролю. Залежно від критерію, який є визначальним при класифікації на види, виділяють внутрішній і зовнішній контроль, відомчий (галузевий) і підвідомчий, загальний і спеціальний.

Система внутрішнього контролю складається із відомчого (галузевого) та підвідомчого контролю, які перебувають у безпосередній залежності від співвідношення централізації й децентралізації у сфері державного управління. Ці види контролю тісно переплітаються й при взаємодії дають можливість отримати об'єктивну інформацію, всебічно проаналізувати стан справ та попередити негативні наслідки.

Тісне поєднання цих видів контролю не є підставою для їх ототожнення. Між ними існують суттєві відмінності. Вони стосуються різних сторін контрольної діяльності й самого характеру контролю

Так, для галузевого контролю характерною є організаційна підпорядкованість того, хто контролює, з тим, кого контролюють. При надвідомчому контролі така залежність відсутня. Відмінність цих видів контролю полягає й у різних правових формах реалізації контролюючих повноважень і2 правових методів впливу, та й обсязі їх здійснення. Якщо відомчий контроль є суто внутрішнім і може стосуватися різних сторін діяльності підпорядкованого суб'єкту, то надвідомчий контроль, як правило, торкається конкретної функції чи певної сторони управлінської діяльності.

За правовими наслідками галузевий та надвідомчий контроль також мають свої відмінності. Якщо галузевий може обмежуватися заходами адміністративно-організаційного впливу, то при надвідомчому контролі контролюючий орган може вдаватися до примусових заходів, або ж звертатися з поданням результатів контролю у відповідні державні органи, які уповноважені застосовувати відповідні заходи впливу.

В Україні побудова системи контролю у сфері, державного управління відбувається шляхом розвитку складних і розгалужених систем надвідомчого контролю.

Правовою основою надвідомчого контролю с Конституція України та законодавчі акти, що виділяють функцію контролю як один із основних видів діяльності державних органів.

Слід зазначити, що в основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різні критерії. І якщо ми розглядали галузевий та надвідомчий контроль, керуючись характером взаємовідносин між суб'єктом контролю й підконтрольним об'єктом, то не менш важливо в основу виділення видів контролю покласти зміст контролю чи напрями його здійснення. Відповідно виділяють фінансовий контроль, банківський, податковий, контроль за виконанням управлінських рішень та ін.

Законодавче забезпечення системи контролю та окремих його видів сприяє активізації контрольної діяльності та удосконаленню механізму контролю. У деяких видах контролю він не тільки відпрацьовується, але й починає активно діяти.

Фінансовий контроль здійснюється за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. На основі ревізій та перевірок робиться глибокий аналіз, який дає можливість подавати пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. При проведенні фінансового контролю керуються Конституцією України, Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу», актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Важливе місце в сфері державного управління посідає банківський контроль, який здійснює Національний банк України у сфері кредитно-грошових відносин.

Одним із видів державного контролю, який перебуває у стані формування, є контроль за дотриманням антимонопольного законодавства щодо захисту інтересів підприємців га добросовісної конкуренції. Правовим забезпеченням цього виду контролю є Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» та Закон України «Про Антимонопольний комітет України». У відповідність з цими законами приведена вся нормативна база: рішення уряду України, центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини в цій сфері.

Конкретизація функцій такого виду контролю у практичній діяльності може бути зведена до протидії монопольним зазіханням окремих видів виробників, дотримання законів про демонополізацію суб'єктів господарювання, підготовки рекомендацій уряду чи органів законодавчої влади на основі детального аналізу виробничих процесів, контроль за проведенням приватизації й роздержавлення, контроль за дотриманням законодавства про банкрутство, де мова йде про прийняття своєчасних рішень стосовно переорієнтації чи ліквідації збиткових виробництв чи навіть окремих галузей.

Зважаючи на складну ситуацію в сфері економіки України, важливого значення набув митний контроль. Такий вид контролю існує в усіх країнах, але наші умови накладають на нього свої особливості, більш жорсткі підходи до обсягів при вивезенні за межі митної території України та ввезенні на неї товарів та інших предметів.

Окреме місце в системі контролю посідає статистичний контроль, який разом з тим може використовуватися при здійсненні інших видів контрольної діяльності.

Сама система контролю у сфері управління та системи різних видів контролю, що до неї входять, не є статичними, раз і назавжди визначеними за змістом, обсягом, формами й методами. Вони керуються єдиними принципами в своїй роботі. Однак, виходячи з умов та ситуацій, що виникають, змін у пріоритетах державного регулювання, змінюється й система контролю, форми та методи роботи органів, що його здійснюють.

Правове забезпечення системи контролю у сфері державного управління складається з масивів законодавчих актів, що регулюють окремі види контролю. Поки що немає єдиного акту, який би охоплював усі ланки діяльності держави щодо здійснення контрольних повноважень. Такий акт необхідний і ним міг би бути Закон України «Про державний контроль у сфері виконавчої влади». В зміст цього закону слід включити основні принципи і напрями здійснення цієї важливої функції держави. Прийняття його дало б можливість сформувати правові засади цілісного механізму здійснення контролю органами усіх гілок державної влади

Слід зауважити, державний контроль що здійснюється всередині системи органів виконавчої влади, є внутрішнім.

Контроль, що його здійснюють інші державні органи стосовно органів виконавчої влади, є зовнішнім. До таких видів контролю належать: парламентський, президентський, судовий контроль, прокурорський нагляд. Для цих видів державного контролю єдиними є мета та об'єкт контролю діяльність органів виконавчої влади. Та перед ними стоять різні завдання й різноманітними є форми та методи контролю, а також наслідки його здійснення.

Питання 5. Стадії державного контролю

Контрольна діяльність включає до себе низку послідовних дій, яку можна розділити на три стадії:

— Підготовчу;

— центральну (або аналітичну);

— підсумкову.

В свою чергу вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями. На підготовчій стадії:

1) обирається об'єкт контролю;

2) визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити);

3) встановлюються засоби здійснення контролю;

4) підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль;

5) складаються плани його проведення.

На центральній (аналітичній) стадії здійснюються збирання і оброблення інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об'єкті, що перевіряється, оскільки інформація, одержана від керівництва такого об'єкта та з інших джерел, часто не збігається.

До підсумкової стадії належать такі дії, як:

1) прийняття рішення за результатами контролю;

2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю);

3) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті;

4) контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.

Практичне завдання: зробити порівняльно - правовий аналіз формування та розвитку державного контролю в СНД (на прикладі однієї з країн СНД)

Мною в приклад було взято Російську федерацію як найближчу та найбільшу країну СНД для того щоб як найширше представити етапи розвитку системи органів контролю в Росії дослідити розвиток контролю у міру розвитку механізму державного управління.

Створення держави або державного утворення веде за собою необхідність в правовому регулюванні суспільних відносин, що виникають з моменту організації держави як системи управління справами суспільства, утворення соціальних класів усередині нього і груп, які через історичний розвиток, волю випадку або інші обставини прийняли на себе це управління. Це характерно для будь-якого типу державного управління, будь то демократія або монархія.

Контроль спочатку виступає як правова форма здійснення функцій держави, тому його формування і розвиток обґрунтовано зв'язується із становленням і розвитком держави. Фактично функція здійснення контролю стає одним з прямих обов'язків держави.

В Російській федерації на різних етапах розвитку її історії, державний апарат вибирав свої специфічні способи здійснення контролю, застосовував різні методи залежно від наявної форми правління, державного устрою і політичного режиму і обумовлювався організацією державного управління і задачами, що стоять перед ним.

Так само можна відзначити, що фахівцями умовно виділяються три етапи в історич0ному розвитку контролю. Кожний наступний етап відрізнявся від попереднього, передусім подальшим вдосконаленням механізмів і підвищенням значення як джерел державного контролю, а також розвитком системи органів державного управління і контролю як їх установчої частини.

На першому етапі виникає встановлення перших, достатньо примітивних видів контролю, а також безсистемне їх застосування без використовування спеціального державного апарату.

Втім, це пояснюється і відсутністю апарату державного управління взагалі. Це, в першу чергу, пов'язано з самим механізмом здійснення державної влади, який в той період знаходився ще на етапі свого зародження і становлення, і не міг повною мірою виконувати ті задачі, які на нього покладаються і очікуються від нього сьогодні. Проте вже у той час було виявлено, що в аспектах життєдіяльності, ефективність держави, його роль і значущість в своїй історичній епосі багато в чому визначаються існуючою в ньому системою державного управління, її силою і ефективністю.

Другий етап в розвитку державного контролю характеризується підвищенням його ролі в державі. Не випадково свого часу відомим російським ученим Н. И. Турінгівим наголошувалося, що “всі системи контролю, існуючі тепер в різних європейських державах, мають свій початок в середніх століттях”.

Починають складатися механізми контролю за відомостями, що надаються для цілей розрахунку і сплати податку.

Характеризуючи сучасну систему органів контролю в Російській федерації, досліджуючи етап формування механізмів контролю на якому його здійснення остаточно затвердилося, можна сказати, що обов'язок здійснювати контроль закріпилось за спеціалізованими органами державного управління.

Можна зробити висновок про те, що впорядковування суспільно-політичного життя, здатних кардинально змінити політичну карту світу, внесло деяку стабільність в розвиток Російського державного апарату управління. Як і в основних провідних державах світ в Росії складається єдина стійка система управління, яка не зазнає кардинальних змін в тривалому періоді часу.

Починається етап розвитку, при якому сформувалися риси, характерні для сучасної системи органів контролю як одного з елементів державного управління.

Вказаний етап бере свій початок в XIX в. Його відрізняє впорядкування і удосконалення механізмів державного контролю на основі отриманого історичного досвіду і проведених наукових досліджень в області права. Саме в цей період в різних країнах світу проводилося цілеспрямоване і поступове реформування податкових систем і органів як елемента державного контролю.

Самим показовим на даному етапі стає наступний розвиток інституту державного контролю і його ролі як елемента соціального регулювання.

Формування і розвиток сучасної структури органів податкового контролю в Російській федерації, отже, потрібно досліджувати основні проблеми, з якими зіткнулася Російська Федерація при формуванні власної системи податкового контролю після 1991 року.

Можна зробити висновок про те, що перебудова і поступовий перехід на нові умови господарювання з середини 80-х років об'єктивно викликали відродження вітчизняного оподаткування. Вже в кінці 80-х років робиться серйозна спроба підвищити контроль у всіх областях життя держави.

Наприклад якщо узяти фінансові питання держави то 14 липня 1990 року був прийнятий Закон СРСР “Про податки з підприємств, об'єднань і організацій” - перший уніфікований нормативний акт, що врегулював частину податкових питань в країні. В результаті конфлікту між Президентом СРСР М. Горбачевим і Головою Верховної Ради РРФСР Б. Ельциним на території Росії вводиться особливий “суверенний” режим оподаткування - Верховна Рада РРФСР приймає Закон “Про порядок застосування в 1991 році на території РРФСР Закону СРСР “Про податки з підприємств, об'єднань і організацій”, згідно якому для підприємств, що знаходяться під російською, а не союзною юрисдикцією, встановлювався більш сприятливий податковий режим у вигляді зниження податкових ставок і певних податкових пільг. Дане положення стимулювало компанію по переподчинению підприємств і напрям всіх податкових потоків в російський, а не до союзного бюджету.

В грудні 1991 року система контролю Росії в основному була сформована.

Аналіз документів дозволяє зробити висновок, що приблизно в цей час держава фактично виділяє для себе контроль за всіма галузями держави.

В цілому випливає висновок, що на даному етапі розвитку державного контролю в Росії не був врахований передовий світовий досвід в повному об'ємі.

Якщо говорити про вдосконалення нормативного регулювання обов'язків, повноважень і відповідальності органів державного контролю в Російській Федерації те досліджуючи механізм розподіл між органами контролю необхідними повноваженнями, реалізацією ними своїх прав і обов'язків, способи залучення до відповідальності за порушення законодавства, а також перспективи і можливість використовування зарубіжного досвіду в даному питанні.

Хочу відзначити, що в період з 1999 року по теперішній час відбулася кардинальна зміна законодавчої бази, регулюючий права і повноваження органів державного контролю. Права і обов'язки цих органів стали розглядатися в системній зв'язку з правами і обов'язками підконтрольних суб'єктів. Органи державного контролю мають право проводити перевірки в порядку, встановленому законодавством.

На завершення хочу зробити висновок про те, що деякі елементи здійснення заходів контролю в зарубіжних державах могли б з успіхом застосовуватися і в Російській Федерації. Особливо в частині застосування механізму спрощеного і прискореного оскарження дій і рішень контролюючих органів.

Список використаної літератури

1. Коментар до Конституцій України. -- К., 2005.

2. Букаренко Д. Н. Адміністративне право: посібник для ву-зів. - Х.,1997.

3. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек-цій. - К., 1998.

4. Муніципальне право. -- Львів., 2007.

5. Овсяненко Д. М. Адміністративне право. -- К., 2005.

6. Тихомиров Ю. А. Публичное право. --М., 1995.

7. Мятков П. А. Теорія адміністративного права. -- Львів, 1999

8. http://pravoznavec.com.ua

Страницы: 1, 2