Можна також взяти за основу поділу порядок виникнення особистих немай-нових прав: на такі, що належать фізичним особам від народження, і такі, що їм належать за законом. (ч.І ст. 270 ЦК України).

Так. різні види особистих немайнових прав можна зібрати у три правові ін-ститути:

1) права на немайнові блага, втілені у самій особистості;

2) право на особисту недоторканність, свободу; право на життя та охорону здоров'я;

3) право на недоторканність особистого життя.

За цільовим спрямуванням особисті немайнові права пропонується класифі-кувати на:

1) особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особистосте (право на ім'я, право на честь, гідність, ділову репутацію та ін.);

2) особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення фізичної недоторкан-ності особи (життя, свобода, вибір місця перебування, місця проживання тощо);

3) особисті немайнові права, спрямовані на недоторканність внутрішнього світу особистості та її інтересів (особиста та сімейна таємниця, невтручання у г.ріїватне життя, честь і гідність).

РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВТРУЧАННЯ В ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

2.1 Критерії правомірного втручання в особисте життя фізичної особи

Під критеріями правомірного втручання в особисте життя фізичної особи аналізуються встановлені законодавством можливості стороннього втручання в особисте життя.

Буває за за формою - визначення правил поведінки в особистому житті, порушення недоторканності, конфіденційності, таємниці особистого життя; за юридичним значенням - правомірні чи неправомірні.

У статті 32 Конституції України проголошено; “Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади; органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації”.

За станом на початок 1997 р. в Україні проживало 50,9 млн громадян і налічувалося 14 млн сімей. Кожен із нас, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, мають право на невтручання в особисте, а кожна сім'я -- на невтручання в сімейне життя.

Будь-які винятки із права на невтручання в особисте і сімейне життя встановлюються безпосередньо Конституцією України, причому не тільки статтею 32. До цих винятків слід віднести випадки, передбачені статтями 23, 27, 29--32, 34--35, 37, 41, 43-- 44, 50--52, 54---55, 64---68 Конституції України, коли втручання в особисте чи сімейне життя пов'язане з:

1) захистом життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань, захистом дитини від насильства і експлуатації, врятуванням людей та майна;

2) запобіганням чи перепиненням злочинові, безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з'ясуванням істини під час розслідування кримінальної справи;

3) інтересами незалежності України, її суверенітету, національної безпеки, територіальної цілісності, економічного добробуту, безпечного довкілля, громадського порядку, здоров'я і моральності населення;

4) захистом репутації інших людей, інтересами моральності населення, запобіганням розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, підтриманням авторитету і неупередженості правосуддя;

5) попередженням та протидією пропаганди війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;

6) настанням воєнного чи надзвичайного стану;

7) забороною використання примусової праці;

8) захистом власності, а тому числі інтелектуальної, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності;

9) запобіганням іншим, крім зазначених вище, порушень прав і свобод інших людей, їх захистом та відновленням;

10) необхідністю виконання кожним обов'язків не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки, сплачувати податки, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, виконання громадянами України обов'язків захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи, щорічно подавати декларації про свій майновий стан та доходи, а також обов'язку батьків утримувати дітей до їх повноліття і обов'язку повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Таким чином, кожна людина має право самостійно визначати свою поведінку та досягати будь-якої особистої мети в рамках, створених суспільними і державними інтересами, правами та інтересами інших людей. Кожна сім'я може в тих же рамках самостійно визначати свої внутрішні відносини щодо користування і розпорядження спільним майном, виховання, освіти і утримання дітей, піклування про непрацездатних членів сім'ї, праці і дозвілля тощо.

Таким чином, право на невтручання в особисте життя треба розуміти як захист людини від свавільного втручання державних органів та інших сторонніх осіб в його спосіб життя взагалі.

Право на невтручання в сімейне життя передбачає захист сім'ї Від свавільного втручання в спосіб життя сім'ї будь-яких сторонніх осіб, збереження в таємниці інформації щодо сімейних стосунків.

Сім'єю треба вважати чоловіка та жінку, які перебувають у шлюбі або відносно тривалий час проживають разом, хоча їх шлюб юридичне не оформлений. При цьому наслідки юридичного неоформлення їхніх стосунків (прізвище дитини, спадкування спільного майна тощо) є особистою справою кожного із них. Окремою сім'єю є жінка (або чоловік) та її дитина, жінка (або чоловік) та її батько чи мати, баба (або дід) та їхні онуки тощо за умови, що вони проживають разом і ведуть спільне господарство.

Законодавством України гарантується право особи на збереження в таємниці певних категорій відомостей, які стосуються її особистого чи сімейного життя.

Так, статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачено, що медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку а виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимний і сімейний бік життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної таємниці (інформації для пацієнта). Такий висновок зробив Конституційний Суд України. У його рішенні від 30 жовтня 1997 р. у справі громадянина К.Устименка, зокрема, зазначено, що медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров'я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом.

Лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. В особливих випадках, як і передбачає частина З статті 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, коли .повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікарю може її обмежити. У цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані, У разі відмови у наданні або навмисного приховування медичної інформації від пацієнта, членів його сім'ї або законного представника вони можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря безпосередньо до суду або, за власним вибором, .до медичного закладу чи органу охорони здоров'я.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”, Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту» - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 11, ст.152відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, -- також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду. Згідно зі статтею 108 Кримінального кодексу України розголошення медичним працівником або іншою посадовою особою відомостей про проведення медичного огляду особи на зараження вірусом імунодефіциту людини або захворювання на СНІД та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків, тягне кримінальну відповідальність.

Згідно зі статтею 9 Закону України “Про адвокатуру” адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом її є питання, з яких громадянин звертався до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати зазначені відомості і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб. Порушення цієї заборони тягне дисциплінарну відповідальність.

Дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій є обов'язком нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії. Це передбачено статтею 8 Закону України “Про нотаріат” . Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. На письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку а кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні. Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Обов'язок дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків. Порушення професійної таємниці, як передбачено статтею 12 цього ж Закону, може бути підставою для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Таємниця відомостей по операціях, рахунках та вкладах своїх клієнтів і кореспондентів (банківська таємниця) гарантується статтею 52 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р. Довідки щодо рахунків і вкладів громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, тільки судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ у справах (кримінальних, оперативно-розшукових тощо), що знаходяться в їх провадженні, а в разі смерті клієнтів, -- крім зазначених, особам, вказаним банку власником рахунку в заповідальному розпорядженні, і державним нотаріальним конторам по справах спадщини, що знаходяться на розгляді, а також іноземним консульським установам.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” в Україні захищається і таємниця сповіді. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих. На нашу думку, відповідні доповнення щодо заборони допиту священнослужителів про обставини, які стали їм відомі під час сповіді, мають бути внесені до статті 70 КПК України, якою визначаються обов'язки свідка. Крім того, повинна бути встановлена юридична відповідальність за порушення цих вимог закону.

Таким чином, відповідно до законодавства України ніхто не має права видавати навіть суду, органам прокуратури, слідства чи дізнання відомості, що становлять адвокатську таємницю, таємницю усиновлення, таємницю сповіді (до речі, у статті 28 проекту Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 р. було прямо зазначено: “Забороняється вимагати від священнослужителів відомості, одержані ними при сповіді віруючих”).

Як випливає із статті 32 Конституції України, право на невтручання в особисте і сімейне життя гарантується конституційними нормами, згідно з якими:

1) не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Винятком є випадки, передбачені законом, коли це потрібно в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13