| p align="left">При оцінці особистості засуджених співробітників важливе значення має їх кримінально-правова характеристика. Саме вона значною мірою зумовлює ступінь суспільної небезпеки злочинця, розкриває риси особистості, які за певних обставин сприяли вчиненню злочину, дозволяє деякою мірою прогнозувати перспективи ресоціалізації засуджених. До числа ознак, які розглядаються нами в рамках кримінально-правової характеристики, відносяться: кваліфікація злочину; строки покарання; число судимостей; наявність примусового лікування від алкоголізму та наркоманії; застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення тощо. Найбільш значущим показником у кримінально-правовій характеристиці є кваліфікація злочину. Вона відображає як ступінь суспільної небезпеки, що визначається законом стосовно кожного виду злочинів, так і ступінь суспільної небезпеки кожного конкретного злочину, що встановлюється судом. Дані, які відображають кваліфікацію злочинів, дозволяють судити про поширеність тих або інших діянь серед категорії злочинців, що вивчається. Переважна більшість злочинів, за які відбувають покарання засуджені, це навмисне вбивство - 20 %; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах - 9,5 %; умисне тяжке тілесне ушкодження - 13 %; перевищення влади - 11 %; крадіжка - 11,3 %; розбій - 7 %; зловживання владою - 5,9 %; виготовлення і збереження наркотиків - 5,4 %; зґвалтування 5 %. З усієї маси вчинених співробітниками злочинів 47,5 % були так чи інакше пов'язані з їх службовою діяльністю. Іншою не менш важливою кримінально-правовою ознакою, що характеризує особистість засудженого, є строк його покарання. Ця ознака встановлюється вироком суду і вказує не лише на ступінь суспільної небезпеки конкретного злочину і злочинця, але й визначає термін, протягом якого до засудженого треба застосовувати карально-виховний вплив. За аналітичними даними, у місцях позбавлення волі за термінами покарання утримуються від 1 до 3 років 7,6 % колишніх співробітників ОВС, від 3 до 5 - 18,5 %, від 5 до 8 - 24,8 %, від 8 до 10 - 14,1 %, понад 10 років - 35,0 %. Стосовно такого показника кримінально-правової характеристики як судимість, то відповідно до законодавства в установі по виконанню покарань, де проводилися дослідження, можуть утримуватися винятково колишні співробітники правоохоронних органів, які вперше засуджені до позбавлення волі. Тому про наявність у засуджених минулих судимостей, пов'язаних із позбавленням волі, не йдеться. Проте через специфічну службову діяльність окремих категорій засуджених їх кримінальний досвід є досить значним. Так, майже половина усіх злочинів вчинялась обмірковано, у багатьох випадках з попередньою підготовкою плану, підбором потрібних предметів і інструментів, транспорту тощо. У багатьох випадках при вчиненні злочину використовувалась табельна зброя та інші засоби. У кожному четвертому випадку злочини були вчинені у нетверезому стані. Виходячи з практики, цей показник насправді, мав би бути значно більшим, оскільки непоодинокі випадки, коли не здійснювалась відповідна процедура встановлення факту алкогольного сп'яніння особи, яка чинила злочин. І все ж, якщо кількість осіб, які вчинили злочини у стані сп'яніння, у структурі загальної злочинності складає 17,8 %, то таких випадків серед співробітників ОВС зареєстровано 23,8 %. Матеріали кримінальних справ та службових розслідувань свідчать, що в тих справах, де мала місце втрата табельної зброї, власники, як правило, перебували у стані сп'яніння. Всього в органах внутрішніх справ за останніх п'ять років було зареєстровано 301 випадок втрати табельної зброї. Зазначимо, що, як правило, втраті табельної зброї співробітниками ОВС передує надмірне вживання ними спиртних напоїв. З кримінально-правовою характеристикою засуджених співробітників ОВС дуже тісно пов'язана їх характеристика під час виконання покарання. Вона складається з таких ознак: - ставлення до самого покарання; - поведінка в період відбування покарання; - дотримання встановленого режиму відбування покарання і наявність стягнень за його порушення; - ставлення до праці в період відбування покарання тощо. Найважливішим показником пенітенціарної характеристики засуджених є їх ставлення до призначеного покарання. Ця інформація завжди свідчила про рівень соціально-етичної занедбаності особистості та про ступінь її суспільної небезпеки. Зазначимо, що колишні співробітники ОВС, перебуваючи у місцях позбавлення волі, формують саме такий же світ та закони співжиття, як і звичайні засуджені, з такою ж ієрархією «авторитетів». В «авторитеті», як правило, перебувають колишні співробітники кримінально-виправної системи, оперативники, співробітники спеціальних підрозділів. На найнижчому щаблі внутрішньої ієрархії місць позбавлення волі перебувають колишні судді та прокурорські співробітники. Як відомо, діяльність міліції відбувається в умовах складної криміногенної обстановки. Пояснюється це не лише зростанням злочинності, але й значною кількістю посягань на співробітників міліції як у процесі виконання ними службових завдань, так і в зв'язку з правоохоронною діяльністю. Так, з 1991 по 2002 роки при виконанні службових обов'язків загинуло 739 співробітників, з яких 239 безпосередньо при охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, а 4870 дістали поранення. Крім цього відомо, що діяльність співробітників міліції характеризується підвищеною стресовістю, часто супроводжується виникненням конфліктних ситуацій, що ставить її у ряд найнебезпечніших професій, оскільки правозастосовча діяльність співробітників зобов'язує їх до різного роду ризикованих втручань і дій. Тому, на наш погляд, окремому науковому дослідженню підлягає і така особливість особистості співробітників ОВС, як їх віктимність, тобто підвищена здатність в силу певних фізичних і моральних якостей за відповідних об'єктивних обставин ставати жертвою протиправного посягання. Безумовно, багато злочинів, вчинених співробітниками ОВС, прямо чи опосередковано пов'язані саме з цим аспектом. Тому певна категорія злочинців із числа колишніх співробітників правоохоронних органів одночасно виступає як жертвою власної службової діяльності. Завершуючи аналіз структури особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, можна стверджувати, що особистість співробітника ОВС, який вчинив злочин, це сукупність соціально-психологічних властивостей, що обумовлюють вчинення протиправних дій особами, наділеними особливими повноваженнями по охороні громадського порядку, прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, попередженню та припиненню злочинів та інших правопорушень, розслідуванню злочинів і розшуку злочинців. Типологія та мотивація співробітників ОВС, що вчинили злочиниДіяльність, спрямована на попередження злочинності, багато в чому залежить від типології особи. За К.Є. Ігошевим, є типологія особи один з методологічних принципів аналізу особистості [16]. Типологія є тою основою, на якій ґрунтуються методика прогнозування індивідуальної злочинної поведінки і застосування диференційованих та індивідуалізованих заходів профілактичного впливу.Типологія використовується з метою порівняльного вивчення найсуттєвіших відмінних ознак тих чи інших об'єктів, у нашому випадку - співробітників ОВС, які вчинили злочини. Потреба визначення типології особистості злочинця виникає у зв'язку з важливістю систематизації різних властивостей і ознак такої особистості з метою побудови узагальненої моделі. Моделі ж, у свою чергу, не лише характеризують найсуттєвіші властивості і ознаки певних типів злочинців, але й “дозволяють передбачати злочинну поведінку індивідів, близьких за своїми характеристиками моделі, що описується” [34].Правильна науково обґрунтована типологія дозволяє не лише глибше вивчити особистість злочинця, але й на підставі такого вивчення удосконалювати систему заходів профілактичного характеру для попередження тих чи інших злочинних проявів. Зазначимо, що до сьогодні у кримінології висловлювались різні думки з приводу типології і близької до неї класифікації злочинців. Так, одні автори, вивчаючи особистість злочинця, ведуть мову про класифікацію злочинців, виділяючи в ній угрупування і типологію злочинців [36]. Типологія розглядається ними як вид класифікації. Інші ці поняття не розмежовують і розглядають їх як тотожні [35]. Треті проводять чітку межу між поняттями типології і класифікації [59]. Типологія є класифікацією предметів чи явищ за спільністю певних ознак [55]. При цьому не можна не погодитися з тим, що у порівнянні з класифікацією типологія перебуває на вищому рівні абстракції. Її базисом є властивості, що існують об'єктивно і визначають в кінцевому підсумку характер розвитку цих явищ. Типологія фіксує головне, без чого не має і не може бути особистості злочинця, розкриває внутрішні стійкі зв'язки між суттєвими ознаками і тим самим сприяє виявленню закономірностей, властивих злочинцю як типу [16].У спеціальній юридичній літературі можна зустріти безліч варіантів типології злочинців. У залежності від критеріїв типологізації, усі відомі типології поділяють на три групи. Перша група поділяє злочинців у залежності від характеру індивідуально-мотиваційних властивостей, що виявляються у злочинній поведінці (корисливі, насильницькі, необережні тощо). Друга у їх залежності від ступеню вираження криміногенного ураження особистості (криміногенний і нестійкий типи злочинців). Підставою віднесення злочинців до третьої типології є соціальна спрямованість особистості (професійний, звичний, випадковий типи злочинців) [66].Прогресуючі негативні тенденції злочинності співробітників ОВС і багатий емпіричний матеріал дозволив деяким авторам звернути увагу на особливості особистісних властивостей і ознак співробітників правоохоронних органів, які вчиняють злочини, і вичленити їхні типи.Так, О.М. Юцкова пропонує умовно виділити три типи співробітників правоохоронних органів, які вчинили злочини, використовуючи як критерій розподілу комплекс їх особистісних рис. Розгляд особливостей особистості цієї категорії злочинців має, на її думку, враховувати ступінь професійної деформації і залежність від впливу об'єктивних причин злочинності. Перший тип характеризується достатньо рівним плином служби протягом тривалого часу, але з певного моменту з боку співробітника починають спостерігатися порушення службової дисципліни, в результаті чого до нього застосовуються заходи дисциплінарного впливу, накладаються на нього стягнення. Непоодинокі випадки, коли такі співробітники починають зловживати спиртними напоями, демонструвати злочинну поведінку. Стаж практичної діяльності цієї категорії співробітників, як правило, перевищує вісім років, що дає підстави стверджувати про наявність певних “симптомів” поступової професійної деформації.Другий тип складають особи, які мають практичний стаж роботи в правоохоронних органах від п'яти до восьми років. Для них характерна нижча моральна і психологічна стійкість стосовно сприйняття негативних цінностей і норм моралі, які неминуче супроводжують період інтенсивного реформування суспільства.Третій тип представлений особами з мінімальним стажем практичної діяльності в органах внутрішніх справ. Їм властива орієнтованість на вчинення посадових і інших злочинів та набагато менша морально-психологічна стійкість [66].Коротка характеристика описаних вище типів, на наш погляд, не може бути повністю узята за основу. Вивчаючи особистість співробітника ОВС, який вчинив злочин, варто взяти до уваги, що сьогодні не виявлений якийсь особливий її тип, оскільки як розглянуті суб'єкти, так і форми їх злочинних проявів надзвичайно різноманітні. Тим часом, з огляду на особливості цієї категорії злочинців, їх можна класифікувати, узявши за основу стійкість антигромадської спрямованості особистості. Це дозволить не лише знайти і вичленити в злочинцеві щось типове, але й дасть збалансовану уяву про характер, мету та зміст мотивів злочинної поведінки.Слід зазначити, що загальна типологія особистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, в українській (та пострадянській) кримінології майже не проводилася, за винятком спроб, зроблених у Росії. Виходячи з класифікації визначених кримінологом С.О. Алтуховим блоків “міліцейських” злочинів, а також їх складових, він поділяє злочинців на “службістів” та умисних загальнокримінальних злочинців [21].У першій групі він виділив такі типи як “азартні силовики”, “хабарники”, “кар'єристи”. Серед осіб, які вчинили загальнокримінальні злочини - “перевертнів” і “випадкових” злочинців. Такий поділ, на його погляд, не лише відображає причини індивідуальної злочинної поведінки, їх специфіку, але й дає можливість для нейтралізації криміногенних факторів і проведення профілактики злочинів, що вчиняються співробітниками ОВС [58].В своїй роботі автор проводить типологію особистості злочинців у залежності від видів злочинів (пов'язаних із службовою діяльністю, чи не пов'язаних з нею). Але при цьому залишається не зовсім зрозумілим - за якою конкретною ознакою була здійснена ця типологія. При цьому виділення такого типу як “перевертні” пов'язане, на наш погляд, не стільки з науковим, скільки з ідеологічним характером оцінки особистості злочинця.Досягнення сучасної психології свідчать про те, що основним стимулом людської діяльності є мотив. Саме в ньому відображається те, заради чого вчиняються ті чи інші діяння. Діяльність людини, як правило, полімотивована, тобто визначається низкою мотивів, які є нерівнозначними. Одні з них є провідними, основними, а інші виступають у ролі додаткових, супутніх. Отже, особистість найбільше відображена в мотиві, а тому буде справедливим твердження, що вона саме така, який мотив її поведінки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
|
