б)  рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;

в)  загально соціальною кримінальною злочинністю;

г)  іноземним втручанням.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

- відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

- намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

- є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Авторитаризм сумісний з різноманітними суспільними та політичними системами - рабовласницька, феодальна, капіталістична, буржуазна, соціалістична, монархічна, навіть може мати деякі елементи демократичної системи - розділення гілок влади, парламент, інше[19, ст. 64].

Які умови виникнення режиму авторитарної влади?

1. Соціальна і політична криза суспільства, що виражає перехідний характер часу. Для такої кризи характерна ломка сталих традицій, способу життя, історичного устрою, яка пов'язана з різкою модернізацією основних сфер суспільного життя. Вона виконується за життя декількох поколінь.

2. У сфері соціальної психології і ідеології наростають настрої занедбаності і відчаю, прагнення до відновлення соціальної справедливості шляхом встановлення рівності, споживацьке відношення до життя бере гору над етикою продуктивної праці. Народжується образ ворога народу, в особі якого-небудь суспільного інституту, соціальної групи або нації. Виникає культ особи вождя, з яким пов'язуються останні надії на подолання кризи.

3. У великій мірі зростає роль виконавчих органів державної влади і основної військової сили - армії. Особливого значення набуває бюрократія, без якої неможливе успішне функціонування виконавчої влади в умовах наростаючої кризи, і ця влада стає джерелом і охоронцем влади, що стоїть над суспільством.

4. Нарешті, вирішальною умовою виникнення авторитаризму є лідер, що володіє авторитетом, визнається більшою частиною нації, що забезпечує можливість безкровного, мирного захоплення влади певним політичним угрупуванням. У іншому випадку неминуча громадянська війна, суперечка між партіями і вождями.

Оскільки режим авторитарної влади з'являється не в результаті випадкового збігу обставин, а завжди в тій чи іншій мірі виражає історичну необхідність, остільки він не може оцінюватися однозначно. Разом з авторитарними режимами консервативного (Сулла в Стародавньому Римі) або відверто реакційного толку (Гітлер в Німеччині), були і такі, які виконували прогресивну роль в історичному розвитку своєї країни, наприклад Наполеон Бонапарт, Отто фон Бісмарк, Петро І.

За таких лідерів країни вставали на шлях процвітання, дуже часто можно спостерігати швидкий розвиток.

1.2 Зміст поняття "тоталітаризм". Відмінність авторитаризму від тоталітаризму.

Тоталітаризм, як політичний, суспільний та державний лад виник лише у ХХ столітті. Двадцяте століття збагатило людство великою кількістю наукових відкриттів. Проте важливим є саме суспільний та деякою мірою духовний розвиток у цей час.

Тоталітаризм з'явився лише у ХХ столітті, проте його ідейні зародки сягають ще у далеке минуле. Ідея про необхідність повного підпорядкування частини цілому, індивіда державі, а також тотального управління суспільством існує вже більше двох з половиною тисячоліть. Так ще Геракліт вважав, що володіючи мудрістю, доскональними знаннями, можна управляти всіма речами [22, ст. 22].

У ІІ-ІV столітті до нашої ери, у Китаї теоретики (Цзи Чань, Шень Бу-Чай, Шан Ян) обґрунтовували необхідність створення сильної централізованої держави, яка б за допомогою жорстких законів могла регулювати усі сфери життя. Вони вважали, що держава повинна володіти монополією у ряді галузей виробництва та торгівлі, здійснювати постійний контроль за поведінкою та ідеологією підданих, спираючись головним чином на жорстокі покарання.

Проте не зважаючи на те, що витоки ідеї з'явилися дуже давно, в той час було неможливо впровадити такий режим в життя. Навіть в найменшій країні розпорядження з центру до провінцій могли йти від декількох тижнів до року. Інформація завжди запізнювалася за подіями. Не було технічної можливості здійснювати тотальний контроль.

Проте в ХХ столітті такі можливості з'явилися, і відповідно з'явилися тоталітарні режими. Вперше термін тоталітаризм використовує Муссоліні для надання характеристики свого руху у 1925 році. У кінці 20-х років англійська газета "Тайме" використала цей термін, для характеристики негативного державного режиму маючи на увазі не лише фашизм у Італії, але і політичний устрій у СРСР.

Теорія тоталітаризму складалася в 40--50-х рр. і одержала розвиток в подальші десятиліття. Вона широко використовувалася Заходом в цілях ідеологічної боротьби проти комуністичних країн.

Пізніші спроби створити емпіричну, побудовану на базі реальних, фактів теорію тоталітаризму не мали особливого успіху, оскільки, відображаючи найодіозніші політичні системи XX ст., вони, у міру пом'якшення, лібералізації країн командного соціалізму, все більше розходилися з дійсністю і до того ж не відображали принципових відмінностей різних тоталітарних систем. В цілому концепції тоталітаризму показали себе як спрощені аналітичні моделі, адекватні головним чином лише епосі сталінського терору.

Зважаючи на обмежену можливість застосування емпіричних теорій тоталітаризму представляється більш плідним трактувати його (аналогічно демократії) як переважно нормативне поняття, що віднаходить більше чи менше практичне втілення в ідеології, політичному русі і реальній політичній системі. Загальними відмінними ознаками тоталітаризму є прагнення до всеосяжної організованості суспільства і повного контролю за особою з боку влади, до радикального перетворення всієї суспільної системи відповідно до революційної по своєму характеру соціальної утопії, що не залишає місця для індивідуальної свободи і соціальних суперечностей.

Для тоталітарних режимів притамана наявність офіційної революційної, або псевдореволюційної ідеології, яка є обов'язковою для всього населення.

Тоталітаризм - це крайня форма антидемократичного режиму. Він є набагато жорсткіший ніж авторитарний режим. Тоталітарний режим характерезується наступними рисами:

- Повне панування держави над особою та суспільством;

- Одержавлення всіх легальних громадських організацій, та знищення нелегальних;

- Влада не обмежена законом, і закону не підвладні повноваження влади;

- Заборона демократичних організацій;

- Фактична ліквідація, формально проголошених конституційних прав та свобод;

- Тотальний контроль за усіма сферами діяльності громодян;

- Політична та художня цензура;

- Відсутність гласності;

- Нетерпимість до "інакодумства";

- Репресії щодо опозиції;

- Прагнення до зовнішньої експансії;

- Присутня обов'язкова для усіх громодян ідеологія, яка має революційний чи псевдореволюційний характер.

Дуже часто терміни "авторитаризм" та "тоталітаризм" вживають як слова синоніми, що мають однакове значення. Однак ці два режима мають сутєві відміності один від одного:

1) При авторитарному державному режимі при владі знаходиться одна особа, або невелика група осіб, у руках яких зосереджуеться вся повнота влади. Але при тоталітарному режимі влада належить партії. З цим пов'язана своєрідна суперечність та розбіжність між цими режимами. При тоталітаризмі одноосібна влада втрачає частину свого значення, через те, що вона перетворюється на знарядя влади партії. Зрощуються партійні та державні функції, здійснюється фактичне ототодження партії та держави.

2 ) Тоталітарна влада не має поділу на рівні, на відміну від авторитарної: на будь-якому рівні соціальної ієрархії індивід, володіючи владою, володів одночасно абсолютною владою над дорученим йому «об'єктом». Відмінність була саме в об'єкті придатку влади, але не в її характері. Наприклад, будь-який начальник районного масштабу володів всіма атрибутами влади -- партійної, господарської, судової, каральної і т.п. Так наприклад верхівка влади в певній республіці СРСР могла разраховувати на повну владу, до тих пір, поки вона виконувала вказівки зверху. Так уряд Х. Раховського мав всю повноту влади, до тих пір, поки їхня політика не пішла у розріз з політикою СРСР. Тому для функціонування тоталітарної влади не потрібен примус, що йде зверху вниз: тоталітарний індивід добровільно підкорявся вищестоящому, дістаючи в обмін на покірність абсолютну владу «на своєму місці». Можна сказати, що обмеження в структурі тоталітарної влади витікали з перетину індивідуальних властей, що створювало безперервну і постійну напругу у всіх вузлах системи і було джерелом енергії, що живила існування цієї системи.

3) Найсерйозніший момент зв'язаний з розумінням мети, «історичної місії» даного режиму. Цією метою може бути, і доктрина «расової переваги», і специфічні національно-імперські ідеї, та багато інших. Можна сказати, що тоталітаризмом на перших порах рухала та або інша утопічна мрія, направлена проти ліберальної демократії, капіталістичної економічної системи яка так чи інакше відповідала сподіваннями більшості населення країни. Прибічники тоталітарного ідеалу розглядали його як прообраз майбутнього порядку у всьому світі. Тому тоталітаризм не тільки орієнтований «усередину», тобто на створення досконалого суспільства в якій-небудь окремій країні, але і намагається реалізувати свої потенції «зовні», тобто розповсюдити аналогічний своєму суспільний устрій на інші країни, і в цьому він, мабуть, мало чим відрізняється від деяких нинішніх демократій.

Авторитарні держави в переважній більшості випадків не ставлять перед собою задачу повного подолання попереднього соціального ладу. Військові хунти в Латинській Америці звичайно приходили до влади під гаслами збереження встановленого порядку, позбавлення від реальної або уявної загрози його зміни. Авторитаризм схиляється до ідеї органічного розвитку, під яким часто ховається бажання перешкодити взагалі всяким помітним змінам.

4) Інша ознака, по якій розрізняються тоталітарні і авторитарні системи, полягає в неоднаковому ступені регламентації різних аспектів суспільного життя в них. Тоталітаризм прагне реалізувати утопічний ідеал у всіх сферах суспільного життя. В результаті передбачається не лише створення і пропаганда нової системи цінностей, але й формування людини, індивідуальність якої повинна бути підлегла колективності, розчинена в ній. Для авторитаризму, навпаки, характерне навмисне зниження рівня політичної грамотності мас, їх досить слабка політична інформованість.

5) Доволі часто при авторитаризмі формально існують парламент, партії, розділення гілок влади і інші атрибути демократії: громадянське суспільство не повністю поглинене державою, і можливо навіть «дозоване інакомислення».[24, ст. 106] Диктатура може визнавати або терпіти певні соціальні конфлікти. При ній продовжує існувати цілий ряд впливових в політичному відношенні груп тиску (державна бюрократія, військові, крупна буржуазія і т.д.), які, захищаючи свої інтереси, перш за все економічні, можуть блокувати ухвалення рішень, що їх не влаштовують.

6) Авторитарні диктатури вважають за краще зберігати традиційні класові, станові або племінні особливості, які тоталітаризму чужі. Тоталітаризм в період становлення відповідно до свого утопічного ідеалу руйнує колишню соціальну структуру, розриває традиційні соціальні зв'язки, ліквідовує соціальну диференціацію, що склалася раніше, тобто «перетворює класи на маси». [13 ст. 89-90] Як приклад можно навести доктрину "єдиного, радянського народу" в СРСР, та одночасно розмежування населення на різні групи у Іраку, станові та інші особливості розділення суспільства в більшості середньовічних країн, та інше.

Це одночасно породжує величезний прошарок людей, що втратили своє соціальне коріння і котрі прямують за новими вождями, яким вони беззастережно довіряють. Тоталітарні режими активно втручаються в економічну сферу, або встановлюючи над нею строгий контроль, або піддаючи її повному, або майже повному одержавленню.

7) Багато авторитарних режимів прагнули зберегти колишній соціально-економічний устрій. Латиноамериканські хунти, наприклад, підходили до справи досить прагматично. Військові академії в Бразилії і в Перу давали своїм випускникам не тільки військові знання; вони включали в програму навчання і курси економічної науки, управління, основи соціології і т.д. Це дозволяло їм тверезо оцінювати переваги тієї або іншої системи господарювання. І, захоплюючи владу, військові залишалися швидше контролерами, ніж фахівцями. Вони вельми обережно відносилися до економічних процесів, а безпосереднє управління ними, як правило, покладали на фахівців з цивільних осіб. У протилежність тоталітарним диктатурам такі авторитарні режими, як наприклад, в Південній Кореї, на Тайвані, виявилися достатньо ефективними в економічних відносинах.[21, ст. 101]

8) Ще одна відмінність між тоталітаризмом і авторитаризмом полягає в самій структурі влади. У тоталітарній системі центром влади є одна партія, і партійні органи пронизують весь державний апарат, суспільні організації і виробничі структури. Рішення партійних органів служать керівництвом до діяльності для всієї решти центрів влади, а також для армії і служби внутрішньої безпеки, виробництво також контролюється партією.

Страницы: 1, 2, 3, 4