РОЗДІЛ 2.1 Характеристика основних рис і особливостей

англосаксонської системи права

В англосаксонському праві немає розподілу на публічне і приватне право, немає розподілу на цивільне, адміністративне право соціального забезпечення. Відсутність різко вираженого розподілу на галузі обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розбирати різні категорії справ: привселюдно правові і приватноправові, цивільні, торговельні, карні. Розділена юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована юрисдикція діє, очевидно у зворотному напрямку. По-друге, оскільки в країнах англосаксонської системи, у тому числі в Англії немає галузевих кодексів європейського типу, англійському юристові право представляється однорідним.

Укажемо ще на деякі риси прецедентного права, насамперед існує правило, відповідно до якого суд, розглядаючи справу, з'ясовує, чи не була аналогічна справа розглянута раніше, і у випадку позитивної відповіді керується вже наявним рішенням. Інакше кажучи, один раз винесене рішення є обов'язковою нормою для всіх наступних розглядів аналогічних справ. Це загальне правило має право в деталізації, оскільки ступінь обов'язковості прецедентів залежить від місця в судовій ієрархії суду, що розглядає дану справу, і суду, чиє рішення може стати при цьому прецедентом. При нинішній організації судової системи ситуація виглядає в такий спосіб. Розглянемо це на прикладі Великобританії, тому що саме вона є фундаторкою англосаксонської системи права.

Рішення вищої інстанції - палата лордів - обов'язкові для всіх інших судів. Апеляційний суд, що складається із двох відділень ( цивільного й карного), зобов'язаний дотримувати прецедентів палати лордів і свої власні, а його рішення обов'язкові для всіх вищестоящих судів.

Високий суд ( всього його відділення) зв'язаний прецедентами обох вищих інстанцій, його рішення обов'язкові для всіх вищестоящих інстанцій, а також не будучи строго обов'язкові, впливають на розгляд справ у відділеннях Високого суду.

Окружні й магістратські суди зобов'язані додержуватися прецедентів всіх вищих інстанцій, а їхні власні рішення прецедентів не створюють. Не вважаються прецедентами й рішення Суду корони, створеного в 1971 році для розгляду особливо тяжких карних злочинів.

Припущення про те, що правило прецеденту сковує суддю багато в чому обманливе. Оскільки повний збіг обставин різних справ буває не так аж часто, те по розсуду судді, по-перше, вирішується чи визнати обставини подібними чи ні, від чого залежить і застосування тої або іншої прецедентної норми. Суддя може знайти аналогію обставин тоді. Коли на перший погляд вони не збігаються. По-друге, він навпроти взагалі може не знайти ніякої подібності обставин. У цьому випадку, якщо питання не регламентоване нормами статутного права, суддя сам створює правову норму, стає якби законодавцем.

Розглядаючи саму систему англосаксонського права ми знаходимо розподіл на загальне право і право справедливості. Структура цієї системи права була визначена історією, право цієї системи складалося в рамках судової процедури.[2;67]

Джерелом права англосаксонської родини є судова практика, Суди не тільки застосовують, але й створюють правові норми.

Однак останнім часом все більше значення стало мати й статутне право, тобто право, що втримується в нормативно-правових актах, видаваних законодавчим органом.

За багатовікову діяльність законодавчого органа Англії - парламенту - загальне число прийнятих актів займає близько 50 важливих томів, що становить біля трьох тисяч актів. Закон формується під впливом вимог судової практика. Що диктують певну структуру, характер викладу норм. Звідси випливає й казуїстичний стиль законодавчої техніки.

Ріст числа законів загострив проблему систематизації нормо творчості. Вона вирішується шляхом консолідації - з'єднання всіх законодавчих положень по тому самому питанню в єдиний акт.

РОЗДІЛ 2.2 Характеристика правової системи Великобританії як

основоположниці й представниці англосаксонської системи права

Основними джерелами англійського права є судові прецеденти, тобто рішення вищих судів, що мають обов'язкову чинність для них самих і вищестоящих судів, статути - законодавчі акти британського парламенту й , нарешті, видаваними виконавчими органами акти так званого делегованого законодавства. У свою чергу в системі судових прецедентів розрізняють норми загального права, що відіграє основну роль або доповнює законодавство у всіляких галузях правового регулювання, і норми, так званого права справедливості, що злилося із загальним правом у результаті судової реформи 1873-1875 років, однак і понині загальне право в істотній мірі продовжує регулювати інститути довірчої власності, відшкодування збитку, заподіяного порушенням зобов'язань, і інші інститути цивільного права. У ході багатовікового розвитку англійського прецеденту права зложилися численні, часто досить суперечливі, але в цілому досить ефективні правила, що регламентують чинність і обов'язковість судових рішень, способи їхнього тлумачення, застосування й т.п.

Важливу роль у розвитку системи загального права зіграли судові звіти, які почали збиратися з кінця XIII століття в «Щорічниках», а потім з 16 століття були змінені серіями приватних звітів, укладачами яких нерідко ставали найвизначніші англійські юристи. З 1870 року видаються «Судові звіти», де в напівофіційному порядку публікуються рішення вищих судів, на які звичайно посилаються як на прецеденти в наступних судових постановах.

Англійське законодавство ж виступало як додаткове джерело права, за своїм значенням уступаючого судовим прецедентам.

Однак буржуазна революція XVII століття внесло свій внесок у законодавчу базу Англії, хоча й не дозволила протиріч між статутним і прецидентним правом. Все таки серед законодавчих актів того часу можна назвати Хабеас корпус акт 1679 року й Біль про права 1689 року, у яких сформульовані окремі принципові положення, що ставляться до державного права, і до діяльності суду, проголошені права обвинувачуваного в карному процесі й ін, Потім у наступну епоху значний розвиток одержало також правове регулювання нових видів діяльності компаній, банків і т.п.

Лише починаючи з 30-х років XIX століття англійське законодавство піддалося послідовним перетворенням у багатьох його найважливіших галузях. Протягом декількох десятиліть були видані законодавчі акти, що консолідують правові норми по найбільш значних інститутах цивільного й карного права, хоча, як уже було відзначено чіткого розмежування по галузях так і не існує.

При виданні такого роду консолідованих актів не ставилося завдання кодифікації цілих галузей права: вони вбирали в себе в упорядкованому виді, стосовно лише до окремих правових інститутів, норми, колись розсипані в численних раніше виданих законодавчих актах, а нерідко також найбільш важливі положення, сформульовані в нормах прецедентного права. У такий спосіб згодом була консолідована велика кількість актів, наприклад, закони про сімейні відносини 1857 року, про партнерство 1809 року. Про продаж товарів 1893 року й інші.[3;32]

У результаті законодавство стало в багатьох відносинах більше важливим джерелом права, ніж норми, сформульовані в прецедентах, тим більше за допомогою змін у законодавстві право при необхідності може бути піддане набагато більше рішучим і швидким перетворенням, чим шляхом змін у прецедентному праві. Однак зростання ролі законодавства аж ніяк не означає, що судовий прецедент втратив своє значення в якості важливого й повноцінного джерела англійського права. Насамперед зберігається відоме число інститутів, безпосередньо регульованих нормами загального права справедливості (наприклад, деякі види договорів, питання відповідальності за порушення зобов'язань і інші цивільні правопорушення). А головне, у чинність історично сформованих і незмінних особливостей англійської правової системи всі знову прийняті законодавчі акти неминуче обростають величезною кількістю судових прецедентів, без яких вони попросту не можуть функціонувати, оскільки ті витлумачують, уточнюють і розвивають лаконічні законодавчі формулювання.

Протягом XX століття серед джерел англійського права істотно зростає роль і делегованого законодавства, особливо в таких областях, як охорона здоров'я, утворення, соціальне страхування, а також щодо деяких правил судочинства. Вищою формою делегованого законодавства вважається «наказ у Раді», видаваний урядом від імені королеви й Таємної ради. Багато актів делегованого законодавства видаються міністерствами й іншими виконавчими органами за уповноваженням парламенту.

За останні роки англійське законодавство здобуває усе більше систематизований характер. У результаті здійснення ряду досить послідовних реформ великими консолідованими актами нині регулюються переважна більшість правових інститутів, хоча дотепер жодна галузь англійського права не кодифікована повністю.

В області, умовно називаною сферою цивільного й торговельного права (в англійському праві) у відмінності від багатьох інших країн, відсутній розподіл на ці галузі, багато інститутів нині регулюються в законодавчому порядку окремими актами, прийнятими в XIX-XX століттях.

РОЗДІЛ 3 Порівняльний аналіз англосаксонської системи права на

сучасному етапі

Знаменно, що економічне, соціально-політичне джерело національних правових систем англо-американської групи в принципі той же. Що в країнах континентальної Європи: це необхідність посилення цонтрально-політичної влади, державно правове об'єднання країни.

У цей час англійське право, як одне із права, що представляють англосаксонську систему, знайшло як би потрійну структуру: загальне право - основне джерело, право справедливості. Що доповнює й коректує це основне джерело й статутне право - писане право парламентського походження. Зрозуміло, це трохи спрощене схематизоване зображення.

У той час, як юристи континентальної Європи розглядають право як сукупність встановлених правил, для тих. Хто належить до англосаксонської системи права - це в основному те, до чого прийде судовий розгляд. На континенті юристи насамперед цікавляться тим, як регламентована дана ситуація; в англосаксонській системі права увага зосереджується на тім, у якому порядку вона повинна бути розглянута, щоб прийти до правильного судового рішення.

У франції, Німеччині, Італії й інших країнах романо-німецької правової родини правосуддя завжди здійснювалося суддями, що мають університетський диплом юриста. В Англії ж, наприклад, навіть судді у вищих судах до XIX століття необов'язково повинні були мати юридичне університетське утворення: вони опановували професію, працюючи тривалий час адвокатами. Однак і понині головне в очах англійця, щоб справи розвивались в суді добросовісними людьми; дотримання основних принципів судочинства, що становлять частину загальної етики, на їхню думку, досить для того, щоб «добре судити».

Англосаксонське право продовжує залишатися основному судовим правом, розроблюваних суддями в процесі розгляду конкретних випадків. Суддя у відмінності від законодавця не створює рішень загального характеру в передбаченні серії випадків, які зможуть відбутися в майбутньому; він займається тим, що вимагає правосуддя саме в цьому випадку: його роль судова суперечка. З обліком правила прецеденту такий підхід робить норми загального права більше гнучкими й менш абстрактними, чим норми права романонімецьких систем, але одночасно робить право більш казуїстичним і менш певним.

У досліджуваній системі права завдяки загальному праву й правилу прецеденту розрізнення права закону носить трохи інший і одночасно більш яскраво виражений характер. Чим розрізнення права і закону не континентні.

Галузі права в державах англосаксонської родини виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, і проблемам їхньої класифікації приділялося набагато менше уваги.[14;190]

У країнах англосаксонської системи права, у тому числі у Великобританії, у відмінності від романонімецьких правових систем. Органи виконавчої влади були споконвічно позбавлені повноважень приймати нормативні акти «на виконання закону». Для того. Щоб видати подібний акт. Орган виконавчої влади повинен бути наділений відповідними повноваженнями statutory powers. Які делегує йому парламент. Тому нормо творчість виконавчого органу йменується делегованим. Звідси можна зробити висновок, що в систему джерел права країн англосаксонської системи нормативні акти виконавчого органу можуть входити лише на основі особливих повноважень. Делегованих йому парламентом.

У досліджуваній правовій родин немає понять юридична особа, батьківська влада, непереборна чинність, підробка та інші. Однак у ньому є такі поняття. Як довірча власність, зустрічне посвідчення, які не зустрічаються в романонімецькій правовій системі.

В англосаксонській системі права немає розподілу норм на імперативні і диспозитивні, сама норма менш загальна й абстрактна. Чим норма, наприклад, французького, італійського права.

Розвиток карного права, що взяло свій початок від англійського феодального права утворилося особливим шляхом ніж у більшості країн Європи. Там карне право піддалося серйозним змінам під впливом буржуазних революцій і було наведено у відповідність із суспільними відносинами буржуазного суспільства. Звичайно згодом було видано багато карних законів, однак дотепер існують ряд злочинів, ознаки яких можуть визначатися нормами загального права. А покарання встановлюватися парламентськими або іншими актами.

Джерела карно-процесуального законодавства в англосаксонській системі права, у відмінності від інших правових систем містять одночасно й питання судоустрою.

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумок всьому вищесказаному, можна сказати. Що ми спробували зрозуміти що ж так система права взагалі. Визначити сутність англосаксонської системи права, виявити її основні риси й особливості, простежили історію виникнення й етапи розвитку англосаксонської системи права, виявили її закономірності.

Виходячи із цього, можна зробити кілька висновків:

По-перше, основним фактором, що визначив формування англосаксонської системи права з'явився прецедент. Особливий вплив зробило й звичаєве право. Саме ці моменти направили розвиток англосаксонської системи по певному шляху, по якому вона продовжує розвиватися, незважаючи на зростаючу роль статутного права, консолідацію законодавства.

По-друге, англосаксонська система права, відрізняється особливою побудовою своєї системи, має особливу структуру, що складалася протягом багатьох століть.

Третю особливість англосаксонської системи права становить особливе відношення до правових інститутів. Іншими словами - правова культура суспільства, обумовлена менталітетом населення країн, що ставляться до англосаксонської системи права. Система загального (англо-американського) права включає право Англiї та iнших країн, якi взяли англійське право за взiрець. В англо американській правовій см'ї слід розрізняти групу англійського права і пов'язаного з ним за своїм походженням права США.

В групу англйського права входять поряд з Англією Північна Iрландія, Канада, Австралія, Нова Зеландiя, а також колишні колонії Британської iмперiї. Як вiдомо, Англія була найбільшою колоніальною державою, тому англійське «загальне право» одержало роэповсюдження в багатьох країнах світу.

Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англійське «загальне право», в наш час є майже самостiйне. І яке вiдрзняється від класичної системи загального права, перш за все федеративною будовою загальним змістом. Так у США діє федеративна правова система система окремих штатiв, між якими часто виникають суперечки по питанням правового регулювання ситуація невідома в Англії. Крім того, відмiнності правової системи США проявляються у нормах права і структурi права. Але в цiлому - це загальна система права. [15;78]

Загальне право було створене суддями, як вирiшували конкретні конфлiктні ситуацiї. В системі загального права, сама норма права менш абстрактна, ніж в романогерманськійй системi. Тут норма права направлена не стільки на створення загального правила поведінки, скільки на визначену ситуацію, в меншiй степені, на майбутнє, на відносно передбачувану ситуацю. Загальне право це така правова система, де головним джерелом є судовий прецендент. З латинi «прецедент», можна перевести, як «попереднiй». Зараз прецендентом називають рiшення суду по конкретній справі, причому обгрунтування даного рішення стає правилом, обов'язковим для всх судiв тої чи ншої більш низької iнстанцiї при розгляді аналогічних справ. Система загального права ставить судовий прецедент на один рiвень із законом, вона майже незнає кодексiв (функціонують окремі закони, які прийняті для конкретних цілей), але придає велике значення судовій практиці.

Дуже важливо, що економічне, соціальнополітичне джерело національно правових систем англоамериканської групи в принципі те, що і в країнах романогерманського права. Це необхіднiсть посилення центральної полтичної влади, державнополітичне об'єднання країни. Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї і узагальнення практики мiсцевих судів. Так, і в тепершнiй час в загальнім праві зберiглося багато елементів (iнститути, термiни) права, які склалися ще в період його формування.

Використання древнiх форм, особливої «юридичної мови», вміння знаходити судовий прецедент, виключає можливість роботи в судових установах, осiб без спеціальної юридичної підготовки.

У країнах, правова система яких заснована на загальному праві, будується по загальній доктринi. Але це не означає, що наприклад, всі правові iнститути і форми, які склалися в праві Великобританiї, діють на територіях США, Канади і.т.д. Тут застарілi форми загального права замненi, і хоча існують посилання на англійське загальне право, але судовi системи цих країн засновуються тльки на своїх прецендентах.

В загальному чи англосаксонському праві підвищенне значення надано процедурноправовим правилам, і правова система, не виражена в абстрактно сформульованих правилах, в стуктурно складному, в логічно замкнутiй побудові, носить харктер вдкритої системи методів вирішення юридично значимих проблем. Структура права в англоамериканськiй правовій см'ї (поділення на галузi і інститути права), сама концепція права, система джерел права, юридична мова, зовсім інші ніж в романогерманськй правовій сiм'ї. В англійському праві вдсутнiй розподiл права на публічне і приватне, тут його змінює розподіл права на «загальне право» і «право справедливості». Галузі англiйського права виражені не так чiтко як в континентальних правових системах, та й проблемам їх класифікації приділялось менше уваги. Вiдсутність різко вираженого права в галузях обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всi суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розглядати різін категорії справ: публчні, приватноправовi, цивiльні, торгові, кримнальні тд. Розподіленна юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована - дiє, що очевидно, у зворотньому напрямку. По-друге, англйське право розвивалося поступово, шляхом судової практики законоданчих реформ з окремих питань. В Англії немає кодексів європейського типу, тому англiйському юристу право представляється однорідним. Загальна доктрина не знає дискусiй про структурні дiї права. Вона загалом віддає перевагу результату, ніж теоретичному обгрунтуванню. Зростання числа законів загострило проблему систематизацiї. Загальна правова система традиційний представник правових систем, якi визначаються як «некодефіковані». Тут до цих пір мова йде лише про систематизацію шляхом консолідації - процесу об'єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт. Зростання писанного права в сучасний період, проходить не тiльки за допомогою статутiв, але в значнiй мірi, шляхом підзаконної нормотворчості. Крім того, деяку роль у правовому житii систем загального права вдіграють традиції, доктрина і розум. Цi допоміжні джерела права знаходять застосування при заповненні пропускiв у дiючому правi. Можна сказати, що саме загальне право характеризується як вираження розуму. Отже, в процесi розповсюдження у свтi перш за все завдяки колоніальній політиці Англії загальне право стало однією з найбiльших правових систем свiту. В результаті, сьогодні майже третя частина людства проживас в значнiй мiрі за нормами англійського права.[7;89]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С. С. Теория права. - М., 1995.

2. Бандурка О., Пушкін О., Зайцев П. Право і держава - теоретичний аспект// Право України. - 1995. - №1.

3. Зайчук О. В. Правовая система США. - К.,1992.

4. Колодій А. М., Копейчиков В. В. Загальна теорія держави ы права. - К.; Юрінком, 1997.

5. Копейчиков В. В. Загальна теорія держави ы права - К., 2000.

6. Костецький М. В. Проблеми державотворення в Україні// Вісник Львівського ун-ту, сер. Юридична, 1994.;

7. Котюк О. В. Основи держави і права. - К., 1998.

8. Лисенков С. Л. Основи держави і права. - К., 1997.

9. Петрова Л. Думки щодо підручника проф.. С. С. Алексеева // Право України. - 1995. - №5.

10. Рабинович П. М. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.

11. Рене Давид. Основные правовые системы современности. - М., 1988.

12. Світова класична думка про державу і право: Навч. посібник/ Є. Ф. Безродний, Г.К. Ковальчук, О. С. Масний. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

13. Скакун О. Ф. Теорія держави та права. - Харків, 2000.

14. М. В. Цвік, В. Д. Гончаренко, Л. Л. Рогачова та ін. - Харків: Право, 2002.

15. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія вчень про державу і право. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

Страницы: 1, 2, 3