Об'єктом дослідження є особливості процесуального статусу експерта в адміністративно-деліктних правовідносинах.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедура здійснення діяльності експерта у справах про адміністративні правопорушення.

Мета дипломної роботи полягає у комплексному дослідженні особливостей процесуального статусу експерта як суб'єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення, а також процедурних питань, пов'язаних із призначенням та проведенням експертиз, оцінкою експертних висновків по даним категоріям адміністративних справ.

Для досягнення поставленої мети планується виконати наступні дослідницькі завдання:

1) визначити поняття, сутність, цілі, види та правову природу експертиз;

2) охарактеризувати основні елементи правового статусу експерта в адміністративно-деліктному процесі, окреслити їх проблемні питання;

3) з'ясувати місце експерта в системі суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення;

4) виділити особливості участі експерта на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення;

5) розробити пропозиції вдосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства щодо процесуального положення експерта у справах про адміністративні правопорушення.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. За допомогою формально-логічного і догматичного методів було проведено аналіз норм чинного та перспективного законодавства України, які регулюють як проведення експертизи. Так і правовий статус експерта, вироблені пропозиції щодо їх удосконалення. Порівняльно-правовий метод дозволив встановити певні подібності та відмінності правового регулювання експертизи в адміністративно-деліктному, адміністративно-судовому, кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному законодавстві України і деяких зарубіжних країн. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для аналізу законодавчого визначення поняття, видів експертизи, експертного висновку.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та одного додатку. Загальний обсяг роботи - 107 сторінок. Список використаних джерел нараховує 119 позицій.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ПРАВОВА ПРИРОДА ЕКСПЕРТИЗ

1.1. Поняття та цілі використання експертиз

Визначенню поняття експертизи, з'ясуванню її правового змісту приділяли увагу багато правників, які проводили дослідження у галузях кримінального процесуального, цивільного процесуального права та адміністративного судочинства. До цих питань звертаються при висвітленні проблем судових доказів [13; 32; 38; 42]; є також спеціальні роботи [32;53; 62; 72; 75]. Але загалом до цього часу в процесуальній науці не склалось єдиної думки щодо визначення поняття судової експертизи.

На наш погляд, не можна не відзначити той факт, що поняття “експертиза” увійшло в науковий та практичний оборот не тільки як правовий процесуальний термін. Він широко застосовується при проведенні різних наукових, технічних та інших досліджень, виконання яких вимагає спеціальних знань. Вимоги щодо проведення відповідних експертиз закріплені у більш як 100 законодавчих актах, зокрема в Законах України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, які вимагають проведення відповідних експертиз у певних випадках і при настанні визначених обставин.

Визначення поняття експертизи в адміністративно-деліктних відносинах, її юридичної природи має теоретичне і практичне значення, тому що правильне вирішення цього питання зумовлює й правильне встановлення порядку та меж застосування експертизи в зазначеному виді адміністративного провадження.

За останній час в Україні прийняті законодавчі акти, які регулюють проведення окремих експертиз. До них належать Закони України “Про судову експертизу”, “Про наукову і науково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу”, тощо. Тому, на нашу думку, дослідження поняття експертизи неможливе без проведення відповідного аналізу законодавчих актів, що загалом дають законодавче визначення поняття експертизи.

Закон України “Про судову експертизу” в ст. 1 визначає судову експертизу як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про наукову і науково-технічну експертизу” наукова і науково-технічна експертиза - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об'єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів.

У ст. 1 Закону України “Про екологічну експертизу” зазначається, що екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких можуть негативно впливати або впливають на стан навколишнього природного середовища, і спрямовані на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

З наведених вище законодавчих визначень видно, що під експертизою розуміють насамперед дослідження. Закони України “Про наукову та науково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу” окремо виділяють також аналіз та оцінку, а Закон України “Про наукову та науково-технічну експертизу” - ще й перевірку. На наш погляд, терміни “аналіз”, “оцінка” та “перевірка” є відповідними методами проведення досліджень, тому їх недоцільно виділяти при визначенні поняття експертизи.

З приводу поняття судової експертизи, закріпленого в Законі України “Про судову експертизу” слід відзначити, що воно є недосконалим, оскільки не відображає повністю сутність судової експертизи як способу отримання доказів по справі.

Слово “експертиза” походить від латинського “expertus” та від французького “expertise”, що означає: 1) досвідчений; 2) випробуваний [13, с. 197]. Отже, можна сказати, що будь-яка експертиза, у першу чергу, є застосуванням спеціальних знань і саме таких, котрі пройшли апробацію досвідом.

Стосовно означення поняття судової експертизи у правовій науці, як ми зазначали вище, також немає єдиної думки.

Природно, що процесуальна теорія, спираючись на закон і судову практику, насамперед намагається означити саме поняття судової експертизи як інституту юридичного, але водночас і такого, який спирається на необмежені можливості інших наук.

Взагалі, під експертизою розуміється дослідження експертом якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань, наприклад, медична експертиза, бухгалтерська експертиза, судова експертиза.

О.Ф. Клейнман визначає експертизу як “процес, спосіб сприйняття, дослідження і перевірки доказів, необхідний судові в тих випадках, коли у суду відсутні спеціальні знання, без яких конкретні факти і докази не можуть бути правильно досліджені, сприйняті, перевірені й оцінені судом [38, с. 143]”. Оскільки дослідження доказів провадиться судом, то експерт, на думку вченого, є якби помічником суду, коли для цього потрібні спеціальні знання, бо самостійно такі докази судом перевірені, сприйняті та досліджені бути не можуть. А висновок експерта є “особливим доказом”, тому що в ньому міститься додатковий до інших доказів засіб переконати суд в існуванні певного факту [38].

Як бачимо, О.Ф. Клейнман розуміє під експертизою спосіб сприйняття, дослідження та перевірки доказів.

А.В. Дулов визначає експертизу як “процесуальну діяльність фахівців різних галузей знань по дослідженню конкретних обставин, матеріалів, об'єктів кримінальної справи, що відносяться до їх спеціальних пізнань, з метою встановлення нових фактів, що розширюють можливості слідства і суду при встановленні істини у справі [27]”. При цьому він підкреслює, що судова експертиза є “різновидом наукової діяльності, і ціль її - встановлення об'єктивної істини [27, с. 12] ”.

М.М. Гродзинський вважає, що експертиза в кримінальному процесі існує в кількох формах. Експертизою, на його думку, буде одне тільки роз'яснення певного положення науки або практики, наприклад, питання, коли може вижити недоношена дитина безвідносно до даних конкретної справи. Вона може виражатись й у формі участі педагога в допиті неповнолітньої особи, а також експерта в слідчих діях. “Основна ознака, яка визначає сутність експертизи, полягає зовсім не в тому, що обов'язково провадиться дослідження, - писав М.М. Гродзинський, - із застосуванням спеціальних знань, а в тому, що спеціальні знання застосовуються для правильного вирішення питань, що виникають при розслідуванні кримінальних справ [23]”. Важко погодитися з такою точкою зору. Сам же вчений цілком правильно стверджував, що експертиза є способом одержання доказів . Стає незрозумілим, які ж докази суд одержує з повідомлення абстрактного “дослідного положення” безвідносно до обставин справи. Як зазначає Л. Оганян, сутність експертизи і специфічна риса висновку експерта визначаються не повідомленням експертом суду наукового положення, а фактом застосування експертом відомого йому наукового положення в процесі конкретного дослідження, на підставі результатів якого експерт і приходить до відповідних висновків [13, с. 25].

Результатом проведення експертизи є висновок експерта, тому в юридичній літературі звертається увага на необхідність розмежування понять “експертиза” та “висновок експерта”.

К.С. Юдельсон говорить, що потрібно розрізняти експертизу як процес дослідження даних, на яких будується висновок, і висновок експерта як доказ [114, с. 45].

На нечітке вживання термінів “експертиза” і “висновок експерта” у кримінально-процесуальній літературі справедливо вказують також М.О. Чельцов і Н.В. Чельцова [13. с. 46].

О.Р. Шляхов вважає, що поняття “експертиза” має наступні значення:

1. Дослідження обставин справи, проведене знаючою особою, для подання висновку з питань, які цікавлять суд і вимагають для свого вирішення спеціальних знань у сфері науки, техніки, мистецтва або професійного досвіду.

2. Сукупність процесуальних дій, спрямованих на одержання доказу - висновку експерта.

3. Система установ, які займаються проведенням експертиз [112, с. 234].

Навряд чи можна погодитися, що систему установ ми вправі іменувати експертизою. Так, ст. 7 Закону України “Про судову експертизу” встановлює: судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби. Тому не варто, на нашу думку, осіб, які проводять дослідження, називати експертизою. Не можна говорити, наприклад, про керівництво експертизою, про організацію експертизи, маючи на увазі експертизу як систему установ, оскільки без застереження про те, що в даному випадку розуміється під експертизою, ми допустимо необґрунтоване змішання понять.

Важко також погодитися з визначенням експертизи як сукупності процесуальних дій суду, учасників процесу й експерта, що відбуваються в процесі дослідження висновку експерта. Хоча в ході судового розгляду даний експертом висновок може уточнюватися, доповнюватися, більш того, саме дослідження може провадитися безпосередньо в суді, експертизою все-таки варто називати тільки дослідження, що проводиться експертом як особою, яка володіє спеціальними знаннями у певній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла.

Процесуальні дії суду і осіб, які беруть участь у справі, по визначенню експертного завдання будуть впливати на об'єм експертних досліджень, але не будуть участю в експертизі. По-перше, ці дії є необхідною умовою проведення експертизи. По-друге, ні суд, ні особи, які беруть участь у справі, не можуть визначати напрямок експертних досліджень або методи, що застосовуються експертом.

Однак було б неприпустимо і відривати процесуальні дії суду й осіб, які беруть участь у справі, по організації експертизи від самої експертизи як процесу дослідження експертом обставин справи. Видається, що ці процесуальні дії утворюють процесуальну форму призначення експертизи.

М.С. Строгович провів розмежування, відповідно до якого під експертизою варто розуміти дослідження експертом обставин і питань, що вимагають спеціальних знань, а під висновком експерта - висновок, зроблений ним на підставі проведеного дослідження [13, с. 34].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14