статутного капіталу;

. неправильне оформлення повернення засновникам часток із статутного

капіталу;

. відсутні підтверджуючі документи по здійсненим фінансово-

господарським операціям; невідображення здійснених операцій;

. виправлення записів у документах без явних на те причин;

. відсутність оригіналів або завірених відповідно до законодавства

документів;

. фіктивні документи або операції;

. діяльність без ліцензії;

. невиконання нормативних документів.

Таблиця 3.1.

Найхарактерніші помилки, що можуть бути виявлені аудитором.

|№ |Види помилок |Причини |

|з/п| | |

|1 |Не повністю сформований статутний капітал. |Недостатньо коштів. |

| | |Не закінчився період |

| | |формування. |

|2 |Внесені зміни розміру статутного капіталу |Не проведена перереєстрація |

| |без перереєстрації статутних документів. |статутних документів. |

|3 |Статутний капітал сформовано за рахунок |Явна помилка. Треба внести |

| |кредитних коштів. |виправлення та сформувати |

| | |капітал згідно із статутними |

| | |документами. |

4. Зміст аудиторської перевірки на підтвердження статутного капіталу

Під час проведення аудиту аудитор повинен неухильно виконувати вимоги,

зазначені в ННА № 2 „Основні вимоги до аудиту”.

Основні вимоги, які регулюють аудиторську діяльність, поділяються на

дві групи: етичні і методологічні. Дотримання етичних вимог, що

визначаються в Кодексі професійної етики аудиторів України та в Законі „Про

аудиторську діяльність” обов’язкове в усіх обставинах аудиту. Методологічні

принципи, які визначаються в нормативах, можуть в окремих випадках мати

необов’язковий характер. Обов’язковість або рекомендаційний характер

методологічних принципів регламентуються тими конкретними нормативами

аудиту, в яких описуються відповідні принципи.

Етичні професійні вимоги: незалежність, об’єктивність, компетентність,

конфіденційність, доброзичливість.

Методологічні вимоги: планування аудиту; обґрунтованість оцінки

значущості аудиторських доказів, а також систем внутрішнього контролю;

доцільність вибору методики і техніки аудиту, визначення критеріїв

суттєвості й достовірності; дотримування методики оцінки ризику та

вибіркової перевірки даних; аналіз інформації та формування висновків;

відповідальність за зроблений висновок; дотримання порядку документального

оформлення; взаємодія аудиторів; обґрунтування використання результатів

роботи іншого аудитора бо спеціаліста іншої галузі; повне інформування

клієнта; контроль якості роботи аудитора.

Аудиторська перевірка повинна складатися з декількох етапів. Умовно

можна виділити три етапи: планування; збір аудиторських доказів; завершення

аудиту.

Відповідно до ННА № 9 „Планування аудиту”, планування — це вироблення

головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також

часу проведення аудиту. Аудиторський план розробляється з огляду на те, що

в ньому визначається час проведення кожної конкретної аудиторської

процедури.

Аудитори і аудиторські фірми України під час розробки плану аудиту та

протягом тривалості аудиту мають право самостійно визначати форми і методи

аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов

договору із замовником, професійних знань та досвіду.

Аудитор повинен планувати свою роботу так, щоб мати можливість

ефективно провести аудиторську перевірку. Планування має ґрунтуватися на

попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнта.

Метою планування аудиту є звернення уваги аудитора на найважливіші

напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше.

Планування допоможе аудиторові належним чином організувати свою роботу і

здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а

також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями

інших професій.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і виду

діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про

стан справ на підприємстві.

Для досягнення ефективності та результативності аудиту, а також для

узгодження порядку проведення аудиторських процедур з внутрішнім розкладом

роботи фахівців підприємства аудитор обговорює з керівництвом та

співробітниками підприємства елементи загального аудиторського плану та

аудиторські процедури.

Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план

аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім здійснити аудит за

цим планом.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав

можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. В свою чергу програма

аудиту, її зміст і розмір залежать від розміру, виду і специфіки

підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей

методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних

питань:

. розуміння аудитором бізнесу клієнта (головні фактори, які впливають

на діяльність; характеристики діяльності підприємства, його

організаційної структури; розподіл обов’язків між керівництвом

підприємства);

. розуміння обліку і системи внутрішнього контролю (методи і принципи

бухгалтерського обліку);

. визначення ризиків і суттєвості (оцінка аудитором ризику внутрішнього

контролю; визначення порогу суттєвості помилок для цілей аудиту з

кожного виду операцій);

. види, час і повнота процедур (вплив інформаційних технологій на

аудит; можливий вплив роботи внутрішніх аудиторів);

. координація, керівництво, супроводження і нагляд (участь в аудиті

інших аудиторів або фахівців; місцезнаходження підрозділів

підприємства);

. інші питання (відносини підприємства зі спорідненими сторонами).

У програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих

аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками

загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати

виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. До аудиторської програми

включається також перелік об’єктів аудиту за його напрямками, а також час,

що його необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську

процедуру.

У програмі аудитор оцінює розмір ризику внутрішнього контролю та свій

особистий ризик не виявлення суттєвих помилок у звітності, який існує під

час проведення аудиторських процедур, визначає термін проведення

аудиторських тестів і незалежних процедур — координує роботу всіх можливих

помічників, залучених з числа співробітників підприємства, відзначає

присутність інших виконавців аудиту, якщо такі беруть участь в роботі.

Порядок проведення процедур одержання аудиторських доказів розглянуто в

ННА № 14 „Аудиторські докази”. Відповідно до нього, аудитор повинен

одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила

спроможність зробити необхідні висновки, при використанні яких буде

підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів

систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин

докази можуть бути одержані в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Відповідно до статей 7 і 21 Закону України „Про аудиторську діяльність”

аудитор має провести перевірку бухгалтерської річної звітності суб’єкту

господарювання з метою надання висновку про достовірність і реальність

представленої інформації і її підтвердження або не підтвердження. ННА № 26

„Аудиторський висновок” регулює основні принципи, за якими складається

аудиторський висновок. В ньому говориться, що аудитор повинен

проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі отриманих

аудиторських доказів, для підготовки аудиторського висновку про перевірену

фінансову звітність.

Результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який

повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену

фінансову звітність.

Отже, на останньому (третьому) етапі аудитор повинен:

o завершити підготовку робочої документації у вигляді аудиторського

файлу;

o підготувати письмову інформацію керівництву перевіреного економічного

суб’єкта за результатами аудиту;

o сформулювати за результатами аудиту свою думку про достовірність

фінансової звітності перевіреного економічного суб’єкта;

o підготувати за встановленою формою аудиторський висновок.

Така схема (як і будь-яка інша) лише приблизно відображає процес

реальної роботи аудитора. Наприклад, не всі етапи аудиту виконуються

послідовно, деякі йдуть одночасно. Так, вивчення й оцінка системи

внутрішнього контролю перевіряємої організації може проводитися в тому

числі і на стадії збору аудиторських доказів, планування аудиту може

проходити не лише на початку, але й в процесі аудиту, а документування

аудиту — на всіх його етапах, але лише на заключному етапі аудиторський

файл приймає закінчений вигляд.

В ході аудиторської перевірки статутного капталу аудитор повинен

звернути увагу на наступні питання:

В бухгалтерському обліку відображається величина статутного капіталу, що

зареєстрована в статутних документах економічних суб’єктів як величина

вкладів (часток, пайових внесків учасників, акцій за номінальною вартістю)

в грошовій, натуральній, нематеріальній формах або у вигляді цінних

паперів.

У відповідності з діючим законодавством України залежно від діяльності

підприємства встановлено розміри статутного капіталу господарських

товариств (табл.4.1).

Статутний капітал та фактична заборгованість засновників (учасників) по

вкладах (внесках) до статутного капіталу обліковуються та відображаються у

звітності окремо.

Акції товариства при його створенні повинні бути повністю оплачені протягом

строку, визначеного статутом товариства, при цьому не менше 50% статутного

капіталу повинно бути оплачено до моменту реєстрації товариства, а інша

частина — протягом року з моменту його реєстрації.

Додаткові акції товариства повинні бути оплачені протягом строку,

визначеного відповідно з рішенням про їх розміщення, але не пізніше року з

моменту їх придбання (розміщення).

Оплата акцій та інших цінних паперів акціонерного товариства може

здійснюватися грошима, цінними паперами, іншими речами, майновими або

іншими правами, що мають грошову оцінку. Форма оплати акцій товариства при

його створенні визначається угодою про створення товариства або статутом

товариства, а додаткових акцій та інших цінних паперів — рішенням про їх

розміщення.

Сума статутного капіталу збільшується або зменшується відповідно з

результатами діяльності економічного суб’єкта за рік та після

перереєстрації засновницьких документів з внесеними до них змінами.

Таблиця 4.1.

Розмір статутного капіталу господарських товариств.

|Суб’єкти господарської|Розмір статутного капіталу. |

|діяльності. | |

|Акціонерне товариство |Статутний капітал не може бути менше 1250 мінімальних |

| |заробітних плат (виходячи з розміру заробітної плати на |

| |момент створення товариства). Засновники акціонерного |

| |товариства можуть мати акції товариства на суму не менше|

| |25% і строком не менше двох років. |

|Товариство з обмеженою|Розмір статутного капіталу не може бути менший суми, |

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7